Не кожна книга, яка потрапляє до нашої рубрики, видатна. Ми намагаємося висвітлювати прості і доступні роботи сучасних скульпторів, так само як літературу, що заслуговує на Пулітцерівську премію.
Сьогодні розважальна книга для домогоспів від американського автора Тані Майєр. Таня провела багато років у Росії, працюючи у московському представництві американського банку. З 18 років Таня вивчала російську мову, здобула престижну освіту в Гарварді. Але книжку вона присвятила аж ніяк не бізнес-процесам, а материнству.
Материнство — одна з найактуальніших тем для російської жінки, і Тані вдалося розповісти про це очима іноземки. Цікаво іноді побачити себе збоку, чи не так? Адже часом свої звички і вчинки ми не оцінюємо і сприймаємо як зрозуміле. Адже те, що природно для російської людини, зовсім чуже і незвично для іноземця. Це, як не дивно, поширюється на материнство і наше маніакальне кохання, турботу про дітей. Таня дуже докладно описує те, що ми робимо "по-іншому".
Чому шапка, чому бабуся, чому кефір? Ну, є у російської мами/жінки ця комічна любов до шапок у дітей на будь-який сезон, включаючи літо. Є багато російських дітей бабусі, які виховують їх замість матерів. І так, є кефір ... засіб від багатьох травних недуг, на який моляться майже всі жителі Росії. Кефір на заході – велика рідкість. І досі незрозуміло одне: як американці не померли від загальної запору?
І так, є феномени в Росії, які викликають у іноземців здивування… Забавно, але таке поняття як «протяг» у багатьох західних культурах просто відсутнє. Замислювалися колись, звідки до нас прийшов протяг? Правильно, із сіл. А чи замислювалися ви з того, що в Америці ніколи не було сіл? От і протяг у них немає.
Так само, як і немає у них такого поняття як масаж для немовляти, що часом нам теж незрозуміло. Як же може правильно розвинутися немовля без масажу?
Нижче наведені цитати з цієї чудової книги:
«Росіянки можуть годинами розповідати страшні історії про вагітність та пологи в СРСР. Їх передають від одного покоління до іншого, і, ймовірно, це змушує сучасних мам бути зібранішими».
«Ще не почавши ходити в дитячий садок, малюки соціалізуються в пісочницях. Якщо твоя дитина занадто пустотлива і, скажімо, починає кидатися піском, кусатися і штовхатися, то всі присутні неодмінно подивляться на тебе з докором і армія бабусь висловить зауваження щодо манер твоєї дитини»
«У Росії тато - це такий бонус: здорово, коли він є і активно включений у життя сім'ї, але не станеться трагедії, коли мама вирощує дитину одна»
Головні читачі. шанувальниками та критиками книги Motherhood, Russian-style стали саме російські мами по всьому світу. «Чому ви так хочете читати про себе? - дивувалася я. Що такого НОВОГО я можу вам розповісти про дачі та каші, шапки та прогулянки в десятиградусний мороз?» Як з'ясувалося, моїм російським читачкам було дуже цікаво, що я. іноземка, можу про них зрозуміти
та розповісти. Багато хто писав мені. що показували цю книгу своєю англійською. американським, німецьким чоловікам та свекрухам зі словами: «От, я не божевільна, у нас все так роблять!» Писали, як їм було приємно читати про росіян щось хороше, особливо враховуючи відносини Росії із Заходом, що сильно погіршилися. Рецензії на книгу вийшли в декількох виданнях, і я давала їм інтерв'ю, знову і знову пояснюючи, що дійсно вважаю російський підхід до виховання дуже цікавим, незвичайним і, безумовно, заслуговує на те, щоб про нього написати.
Моя книга не претендує на повноту - зрозуміло, вага сім'ї різні, але, на мою думку, мені вдалося намацати деякі спільні для сучасних російських (не за національністю, а за культурною приналежністю) мам цінності та традиції. Ось про них і йтиметься.
Дуже коротка історія материнства у Росії.
Сьогоднішні матері, які живуть у великих російських містах, мало чим відрізняються від своїх західних колег. У них є айфони та айпади, фейсбук та інстаграм, відмінні машини, симпатичні квартири, досвід закордонних подорожей. Вони розкажуть вам, де пообідати в Парижі, купити одяг у Лондоні, докладно пояснять, як найкраще «зимувати» - кататися на лижах або лежати на пляжі і як взагалі влаштувати собі відпустку будь-якої пори року на будь-яку кількість днів. Ці жінки можуть виглядати як ми (і досить часто краще, ніж ми), але треба розуміти, що у свої двадцять, тридцять чи сорок вони стали свідками неймовірних культурних, політичних, економічних змін, таких, які ми, західні мами, і уявимо собі не можемо.
Москвичка тридцяти з невеликим ліг. яка виховує дітей у сучасній Росії, сама була народжена у країні, якої більше немає. Єдиний досвід, стиль виховання, яким володіла сім'я, радянський. Що стосується дітей, змінилося абсолютно все. Якщо в СРСР все було спрямоване на те, щоб жінка могла швидше повернутися на роботу, то коли Союзу не стало, жінки змушені були заново вигадувати правила та культурні норми виховання. Цей спровокований зміною ладу вакуум жінки заповнюю"]" досі нір, у тому числі за рахунок Європи та Америки. Сьогоднішні російські матері розмовляють двома, а то й трьома мовами і невпинно вивчають і адаптують до російських реалій світовий досвід.
Коли я почала обговорювати ідею цієї книги у фенсбуці, одна з моїх співрозмовниць виклала історію російського материнства у кількох точних фразах. Олена написала: «Мені здається, немає жодної "російської системи"
виховання". Був сільський спосіб, радянський спосіб, а тепер є суміш всього цього, що постійно оновлюється, із західними теоріями. Звичайно, дуже не вистачає книги про сильних російських жінок, героїчних самотніх матерів, але чи зможете ви це написати?»
Безкоштовно завантажити електронну книгу у зручному форматі, дивитися та читати:
Завантажити книгу Шапка, бабуся, кефір, як виховують дітей у Росії, Майєр Т., 2017 - fileskachat.com, швидке та безкоштовне скачування.
Завантажити pdf
Нижче можна купити цю книгу за найкращою ціною зі знижкою з доставкою по всій Росії.
Про страхи
Найяскравіші спогади про вагітність у Москві - це турбота та непрохані поради. Усі постійно турбувалися, як я почуваюся; продавщиці вели себе несподівано привітно (ну привітніше, ніж зазвичай), особливо коли помічали, що в мене немає обручки; кожен вважав за потрібне щось сказати. Вагітній жінці нічого не дозволять нести, чоловіки відчинятимуть їй двері, у транспорті поступляться місцем і т. д. і т. п. З вагітними в Росії звертаються дбайливо і шанобливо.
У Росії є вираз "вагітність не хвороба", і жінок закликають насолоджуватися цим процесом, але на практиці все трохи не так, хоча б тому, що російські лікарі вимагають нескінченної кількості аналізів сечі та крові за час вагітності.
Паралельно з цим розумним та сучасним підходом навколо вагітності величезна кількість забобонів – мабуть, спадщина сільської культури. Моя подруга Соня, дуже сучасна та освічена жінка, професор МДУ, жодного разу не стриглася під час своїх двох вагітностей, бо це погана прикмета. Оксана, жінка тридцяти з чимось років, вагітна другою дитиною, згадала, як її виховувала хатня робітниця: побачивши, що вона встає навшпиньки і тягне руку за бокалом, що стоїть на верхній полиці, та страшенно сполошилася і закричала «Не треба!», бо нібито такий рух може спровокувати передчасні пологи.
Мама та новонароджений
У Росії є прикмета (можливо, що йде від християнського звичаю), через яку дитину до місяця нікому не показують. Забобони чи ні, але російські мами вважають, що немовля - тендітне створення і не треба пускати в будинок натовп народу відразу після виписки. Мене завжди зачаровували американські реаліті-шоу, в яких пара дюжин родичів та друзів вдається до лікарні дивитися на маму з новонародженим чи, навпаки, людина сорок зустрічають щасливу матір вдома – барбекю на задньому дворі вже чекає! Напевно, якби я показала таку московській подрузі, вона вирішила б, що це марсіанські хроніки.
Нещодавно я дізналася, що в Москві жінки роблять післяпологове сповивання. Передбачається, що ця процедура сприяє «поверненню органів на місце» та допомагає повернути форму. Мене це дуже вразило, хоча, в принципі, нічого дивного – у Росії жінки дуже серйозно ставляться до ідеї збереження постаті після пологів. І ніколи не скажуть, що годування – це привід з'їсти зайве тістечко. Навпаки, багато російських мам вважають, що під час годування треба сидіти на жорсткій дієті, щоб не передати дитині через молоко нічого зайвого.
У Росії матері готові на все заради дитини, але якось примудряються займатися вихованням та будинком, не втрачаючи краси, професії та відчуття себе як жінки
Про бабусь і нянь
Мені здається, головна відмінність російських бабусь та дідусів від американських та європейських у самій ідеї, що вони повинні (іноді навіть, коли їх не просять) допомагати, що онуки – це їхня відповідальність. Сучасні західні бабусі – з покоління бебі-бумерів. Моя власна мати, народжена 1944-го, типовий представник цієї категорії без кінця подорожуючих пенсіонерів, які збирають фотографії онуків і кілька разів на рік приїжджають їх відвідати, вручити подарунки та зіграти пару конів у «Монополію». І, можливо, як і мої батьки, відкладають гроші онукам на університет. Але про участь у повсякденному житті не йдеться. Тим більше що часто вони з онуками опиняються у різних частинах країни, а то й у різних країнах.
Повернувшись після пологів до Москви з двомісячною дитиною та необхідністю працювати за звичайним графіком, я впала у відчай. Я б віддала сина першому зустрічному за кілька годин сну. Я була молода і наївна і вважала, що будь-яка жінка, яка виростила своїх дітей, упорається і з моїм. Спочатку мій син мав дві няні. Одна – Ліля, осетинка середніх років. Інша - Тетяна, російська жінка, яка багато років пропрацювала вихователькою. І, треба сказати, з осетинкою мені було спокійніше. Так, вона іноді чогось не розуміла і їй не все можна було довірити, але вона була набагато добріша. Моя російська няня мене лякала, і зрештою я її звільнила - до дитини вона ставилася як до звірятка, якого треба вчасно погодувати та вигуляти, але без особливого кохання та ласки. Може, у Тетяни просто не залишилося в запасі ніякої ніжності до дітей після стільки років роботи в дитячому садку, але в будь-якому разі вона для мене виявилася надто «радянською».
Про лікування та харчування
Дуже сумно було виявити, наскільки сильно в Росії антиприщепний рух. Зважаючи на все, багато мам переплутали ЗОЖ з усією його біоєдою та іншими добрими звичками та мінімальним. Все це дуже мило, але, як на мене, не на рівні вакцинації. Мами з вищою освітою, які побачили світ, у всіх інших відносинах абсолютно сучасні, кажуть, що не довіряють російським вакцинам, і тому взагалі відмовляються від щеплень. І повідомляють про це так само спокійно, як їхні колеги у Лондоні, про те, що купують продукти у Whole Foods. Це така позиція: не довіряю та не прищеплюю. Деяким із цих мам навіть вдалося якимось загадковим чином самим уникнути щеплень у дитинстві.
Каша – це російська супереда. У звичайному російському супермаркеті на полиці з крупами можна знайти все, що завгодно - гречка, рис, вівсянка, багатозернова суміш, перловка, пшонка, манка… Те, що в Британії називають porridge, а в Америці oatmeal, навіть близько не описує ту гарячу, ситну , абсолютно необхідну російській дитині вранці (а іноді і вечорами) їжу, яку називають кашею. І ймовірно, що це буде перша після грудного молока їжа немовляти.
Нещодавно гламурна Ольга виклала свій рецепт компоту із сушених фруктів разом із фотографією скляного глечика з рідиною приголомшливого темно-жовтогарячого кольору. Її дворічна донька та син трьох з половиною років із задоволенням п'ють домашній компот із (увага!) кураги, родзинок, шипшини, інжиру, зірочок бадяну та гвоздики! І знову я подумала про всі ці чортові пакетики з яблучним соком з трубочками, які вічно губляться і які я роками видавала дітям. Мені стало соромно. На мою думку, нам усім треба навчитися готувати компот!
Крім супів і каш російські мами дають своїм малюкам, що вже навчилися жувати, рибу. Одна мама нещодавно описала мені обід, який складався зі смаженої тріски з гарніром із брокколі під вершковим соусом. І це для півторарічної дитини. Вражає? Мене – так. Я не зустрічала росіян, які б не їли риби. Пам'ятаю, я розповіла одній багатодітній американській мамі, що мої діти люблять сибасу. Вона подивилася на мене, як на інопланетянку. І запитала, як я готую таку складну страву. «Обсмажую на вершковому маслі. І все". Та ж мама зізналася мені, що вони стали здоровіше харчуватися після того, як переїхали до Англії. Мене це вразило. Після Москви звичайна для англійських дітей їжа на кшталт рибних паличок і бобів не справляє враження такої вже здорової.
Про сексуальність російських мам
В Америці та Англії часто трапляється так, що, ставши матір'ю, жінка присвячує себе дитині на сто відсотків. У Росії матері теж готові на все заради дитини, але якось примудряються займатися вихованням та будинком, не втрачаючи краси, професії та відчуття себе як жінки. То в чому ж секрет? Їх багато. Ось один: у Росії дуже люблять свята. І люблять вбиратися. Виросли всі в маленьких квартирках, і у всіх є домашня (треники, капці) та вуличний одяг – те, що ти одягаєш, виходячи з дому. У Москві не прийнято ходити містом у чому доведеться. Тобто на тобі можуть бути кросівки, але тільки якщо вони поєднуються із загальним виглядом. Росія любить шоу: тут все життя – вистава. Отже, виходячи за поріг, ти маєш подумати про те, як виглядаєш.
Автор бестселера про французьке виховання Памела Друкерман нещодавно була у Москві і потім писала у своїй колонці у The New York Times, як її здивували мами, які приходили на її автограф-сесію на підборах. З цього я зробила висновок, що вона провела в Росії зовсім небагато часу, тому що будь-хто, хто був тут досить довго, знає: російські жінки виглядають чудово незалежно від того, куди вони збираються - до супермаркету, побачення або книжкового.
Російські папи
На майданчиках у Лондоні та Відні я не раз чула, як жінки скаржаться на те, що їхні чоловіки їм мало допомагають або щось роблять не так. Можливо, це наша помилка – ми на Заході хочемо від тат надто багато. Російські мами з радістю підносять пап на п'єдестал з конкретною роллю та функцією і раді будь-якої допомоги, яку вони їм з цього піднесення шанують. На Заході ми часто сприймаємо тата як ще одного учасника виховного процесу з такими ж правами та обов'язками, і тут, звичайно, є певна неправда. Ми якось виключили мужність із їхньої ролі.
Я спеціально відклала розмову про пап на один із останніх розділів, бо так влаштовано батьківство в Росії. Діти – це здебільшого відповідальність мами. Батьки, якщо вони є, відіграють важливу роль у забезпеченні сім'ї, у тому, щоб бути прикладом для дітей і іноді бути для них авторитетом. Мами керують процесом із самого початку, а тата підключаються, коли дитина підростає. Коли тато вдома, він у центрі уваги і часто вміє робити з дитиною не менше за мами, а іноді й більше. Бувають і сім'ї, де тато дуже багато працює та майже не бачить дітей, і там його поважають за те, що він здобувач. Якщо в Росії ви побачили тата на дитячому майданчику у вихідний, то він опинився там не тому, що його дружина змусила, а тому що сам захотів.
Середня російська дитина утворена набагато краще за середню американську або британську
Дошкільний період
І тут, звичайно, ми приходимо до одного з найдивовижніших російських феноменів – шахів. Я просто так і сіла, коли дізналася, скільки мам віддають своїх дітей на шахи за три роки. І це не випендреж, а норма. Російським дітям правда подобається грати у шахи, а мами часто грають із ними. Соромно визнати, але в нас вдома шахів немає і ніхто, включно з дорослими, грати не вміє. Одна мама розповідала, що відколи її трирічний син став ходити на шахи, вона помітила зміни в його поведінці та логічному мисленні. Надто добре, щоб бути правдою? Може і так. Але не зашкодить порівняти російських трирічок у трусах за шахівницею з їхніми західними ровесниками, що сидять у памперсах в оточенні яскравих пластикових іграшок.
У школі все серйозно з першого класу. Ніхто не говорить про емоційне дозрівання. Діти повинні вивчати математику, російську, англійську. Домашню роботу задають із перших днів. І треба відразу навчитися добре поводитися в класі. Це, звісно, звучить трохи старомодно. Але, мабуть, працює - принаймні середня російська дитина утворена набагато краще за середню американську або британську.
Словник російського батьківства
Головний предмет гардеробу – це шапка. І не лише взимку. На кожен сезон у російської дитини є окрема шапка. Взимку вона вовняна, величезна, із зав'язками на підборідді та часто з помпоном (причому і у хлопчиків, і у дівчаток). Весною і восени надягають шапку поменше і легше, іноді вона навіть зроблена з бавовни, а не з вовни. І як би не було тепло чи сонячно, шапка завжди залишається на голові- тому що може «просквозити» (ще одне чисто російське поняття). Влітку, звичайно, шапка теж абсолютно необхідна, але тепер у вигляді панами чи бандани, щоби не «напекло». Шапка – це святе. Якщо ви виведете дитину на прогулянку без сезону головного убору, вам обов'язково зроблять зауваження.
Масаж. Вісім років тому, коли ми з сином жили в Москві, я, на мою думку, була єдиною, хто не запрошував до дитини масажистку. Не знаю, що робить масаж, крім зміцнення м'язів, але російські педіатри прописують курс мало не кожному немовляті. На Заході це все-таки роблять здебільшого за медичними показаннями.
Колготки. Я пам'ятаю, як привезла синові з Нью-Йорка дуже гарний пуховий комбінезон (єдино можливий одяг московською зимою) і виявила, що ні в джинсах, ні у вельветових штанях він туди не влазить. Але мої няні легко виправили ситуацію, наказавши мені купити колготки, тому що, як виявилося, дитина у светрі та колготках чудово поміщається в комбінезон. І повзати у них теж дуже зручно. Так що всі гарні штанці припадали пилом у шафі, а син, як і всі інші російські немовлята, цілими днями хизувався в боді та колготках.
Таня Майєр із сином, Москва, 2007 рік.
«Російські мами перебувають між надто розслабленими європейськими та азіатськими мамами-тигрицями»
- Таня, як ви опинилися у Росії?
– Моя мама канадка, а тато серб. Коли мені було сім, ми переїхали до Штатів, і оскільки більшість мого життя пройшла саме там, я почуваюся американкою. Після університету, поки я працювала в Нью-Йорку в банку, завжди питала у боса, чи немає вакансій у Москві. Я добре говорила російською: вивчала мову з вісімнадцяти років. Було літо 1999 року, в Росії була криза, і я відчувала, що після неї там почнеться економічне піднесення. Якоїсь миті я просто звільнилася і купила квиток в один кінець. Знайшла роботу в московському представництві американського банку, почала звикати.
- У книзі ви пишете про те, що в Москві зустрічалися з чоловіком, завагітніли, і він вважав за краще піти з вашого життя. Ви народили дитину в США, але із двомісячним малюком повернулися до нас назад. Не сказати, що подібний досвід може надихнути написати щось добре про батьківство у Росії.
- Чесно, найважчим у роботі над книгою було ще раз згадувати ті місяці. Я народила прекрасного сина, стала самотньою матір'ю, потім я зустріла свого чоловіка, у нас народилися ще двоє доньок, і вп'ятеро ми осіли в Лондоні на кілька років. Тепер уже півтора роки живемо на батьківщині чоловіка в Австрії.
– Ви жили в Америці, Росії, Англії, Австрії – країнах зі своєю культурою. Чому вирішили написати саме про російське материнство?
– Ніхто ніколи не помічав, що російські мами роблять щось особливе. Я ж бачила якісь їхні спільні підходи – просто самі росіяни про них не здогадувалися, а мені як іноземці це було видно. Я спробувала багато чого на своїх дітях, і вони показали свою ефективність. Сама ідея книги прийшла до мене у Відні більше року тому: я натрапила у фейсбуці на групу російськомовних мам. Мене вразило, як мами підтримують одна одну.
- Як ви збирали інформацію?
– Це мій особистий досвід. Плюс я влаштовувала зустрічі з російськими мамами в Москві: цікаво, що завжди приходило більше людей, ніж заплановано - ви дуже любите обговорювати свій досвід і ділитися знаннями. Дуже допомогли діалоги у фейсбук-групі.
- Як ваші домашні відреагували на те, що ви з банкіра перетворилися на письменницю?
- Я у затяжній декретній відпустці, тому у банку давним-давно не працюю. Діти постійно цікавилися, що це я постійно роблю на комп'ютері. А чоловік сильно підтримав, відпускав мене працювати в кафе, а сам займався дітьми.
- Що у російському батьківстві такого унікального? Чи можете виділити, скажімо, 10 речей, які для нас характерні?
- Російські мами перебувають між надто розслабленими європейськими та азіатськими мамами-тигрицями, які тримають дітей у їжакових рукавицях змалку. Легко можу назвати десять відмінностей: це насолода вагітністю та шанобливе ставлення до жінок у положенні; здорове харчування (пріоритет грудного вигодовування, каші, супчики, домашня кухня); привчання до горщика з 6-10 місяців; довгі прогулянки з дітьми на свіжому повітрі; літо на дачі; вміння добре виглядати, набувати форми після пологів, стежити за собою; здатність приймати рішення саме для своєї ситуації, вибирати оптимальний варіант для своєї дитини і не мучитися почуттям провини; бабусі, які готові допомагати практично цілою добою, або няньки, доступні навіть небагатим людям; вміння насолоджуватися процесом виховання, а не планування лише на 10–20 років уперед; Російські мами розуміють, що в тата своя роль у сім'ї, їх хвалять і цінують за будь-яку допомогу.
- Чи є щось у російському підході до виховання, з чим ви категорично не згодні?
Багато ваших жінок виступають проти вакцинації. Я нікого не засуджую, але показовим є свіжий приклад епідемії кору, що спалахнула в Каліфорнії (на початку цього року на кір заразилися понад 100 дітей, які відвідували «Діснейленд»; МОЗ США випустило рекомендацію не відвідувати парк розваг дітям, яких не прищеплювали від хвороби. - Прим. ред.). Мені здається диким, коли хтось намагається карати чужих дітей. Якось у Москві мій син нашолив, і одна няня дзвінко грюкнула його по долоні - мовляв, не можна. Я попросила ту жінку не робити більше, на що вона здивувалася: «А що такого? В нас так прийнято!"
- Як думаєте, російським мамам буде цікаво читати про себе?
- Думаю, так, російським мамам буде цікаво – десь не погоджуватися зі мною, десь досить похитати головою. Можливо, вони навіть дізнаються про щось нове. Одна читачка написала мені, що тільки з моєї книги вона вперше почула про японські памперси та спеціальне післяпологове сповивання мам.
У видавництві Individuum вийшла книга про російський стиль виховання "Shapka, Babushka, Kefir". Її авторка, американка Таня Майєр, яка колись народила в Росії першого сина, ділиться своїм досвідом. Любов до дивної субстанції під назвою "кефір", на всі готові бабусі і матері, що годують з манікюром і на підборах - все це, вважає Таня, дивні і прекрасні прикмети російського материнства.
Після нескінченних російськомовних інтернет-звар, що сочилися отрутою, про те, що людей з дітьми не можна пускати в ресторани і літаки, міняти памперс і годувати грудьми потрібно тільки в ізольованому бункері без вікон (інакше всіх навколо нудить), після нескінченних жахливих новин про побиття і вбивства дітей , про знущання в дитячих будинках та інтернатах, і навіть після прогулянки в парку під час якої наслухаєшся різних “ти че, тупий? Кому сказала, сюди йди. Зараз по жопі прилетить - після всього цього відкривати книгу, в якій росіяни описані як прекрасні, добрі, толерантні і чадолюбіві люди дуже приємно. Тобто, спочатку автор занурюється злегка в безодню похмурого радянського минулого, мимохідь відзначаючи, що дитячі садки та ясла були “не завжди хорошими”. І тут якось чекаєш висновку, мовляв, не можуть ті, кого в дитинстві здавали на п'ятиденку і силоміць змушували доїдати холодну кашу, стати залученими, емпатичними батьками - але ні, Таня, навпаки, говорить про те, що зараз цього немає і все добре, все інакше.
Якщо в Росії ви побачили тата на дитячому майданчику у вихідний, то він опинився там не тому, що його дружина змусила, а тому що сам захотів
або ось ще
Російські мами не тонуть у почутті провини. Не проводять вечори за читанням книг про те, як виховувати дітей. Вони осягають це більш інтуїтивному рівні
Ніхто – ні чоловік, ні подруги, ні родичі – не чекає, що мама підніматиме дитину одна. Нікому не потрібна героїчна мати – потрібна задоволена життям. Бабуся, яка сидить з онуками у вільний час, няня на зарплаті та чоловік у декретній відпустці – у житті дитини є й інші люди, крім матері
І навіть дивна російська їжа "кефір" ("Маленькі російські діти часто випивають склянку кефіру перед сном. Я так жодного разу і не наважилася випити кефіру, але мої російські друзі на нього просто моляться"), стурбованість шапками ("На кожен сезон у російської дитини є по окремій шапці.Взимку вона вовняна, навесні і восени надягають шапку легше - тому що може "просквозити" (ще одне чисто російське поняття). Влітку, звичайно, шапка теж абсолютно необхідна - щоб "не напекло"), і бабусі, готові нескінченно допомагати (“Я намагалася найняти няню – розповідає Ольга – щоб у мами з'явився вільний час, намагалася вмовити її чимось зайнятися, але бідна няня не протрималася і дня, мама її випроводила. І дуже образилася, так що більше я цю тему не піднімала”) - все це здається Тані хоч і незвичним, але прекрасним.
До речі, російські бабусі захоплюють Таню, здається, найбільше. Вона пише, що їм із чоловіком за кілька років шлюбу так жодного разу до пуття і не вдалося поїхати кудись удвох, і навіть романтичний уїк-енд було дуже складно організувати – тому наявність бабусі здається їй неймовірною розкішшю. "У Росії, як я зрозуміла" - пише Таня - "просто не прийнято відмовлятися від допомоги. І якщо посидіти з дитиною пропонує свекруха - значить, твоє завдання побудувати з нею нормальні стосунки, тому що твої діти - це її онуки, вона їх любить і хоче допомогти, і ти не можеш їй цього не дозволити”. Єдине, що викликало у Тані негативну реакцію – непопулярність вакцинації у російських мам: ”Це така позиція: не довіряю та не прищеплюю. Це особливо невдало, враховуючи, що мандрують ці мами зі своїми нещепленими дітьми по всьому світу”. Стоп! Ось на цьому моменті все стає більш-менш зрозумілим. Мами, що подорожують у всьому світі, мами, які можуть з перших місяців життя дитини взяти няню - героїні Таниної книги, з яких вона малює спосіб російської матері, ведуть певний спосіб життя. Всі вони - її знайомі по закритій фейсбук-групі і росіяни, що живуть закордоном, це люди певного, неабиякого достатку. Безумовно, у Тані, яка здобула в Америці відмінну освіту і працювала у великому банку, склалося відповідне коло спілкування. "Російські мами вважають за краще народжувати закордоном" - наприклад, в Майамі або в Цюріху, вони можуть дозволити собі найняти гувернантку - вчительку з Санкт-Петербурга ("російські відповідально ставляться до збереження рідної мови"), вони багато подорожують ("Останні кілька років багато мами воліли перечікувати ті шість місяців, що у Росії лежить сніг, у теплих краях”). Навіть мати-одиначка Каріна, яку Таня також наводить у приклад, "отримує від чоловіка такі добрі аліменти, що може не працювати і проводити весь час зі своєю трирічною дочкою". Сама Таня з гіркотою зізнається, мовляв, так, їй було важко сидіти вдома з погодками, а у російських матерів таких почуттів, здається, і зовсім не буває – вони радісно та із задоволенням проводять час із малюками, не поспішаючи віддавати їх у садок, відпочиваючи на привабливих узбережжях.
Російські мами почуваються спокусливими, можуть вести цікаве життя, проводити час і з сім'єю та з друзями, і, звичайно, дбати про дітей, не втрачаючи своєї індивідуальності.
Захоплюється Таня. Світ російського материнства для неї - це красива інстаграм-картинка, на якій діти не кричать, батьки не бувають втомленими, сумними, озлобленими або самотніми, мама завжди ошатна і підтягнута, а чоловік завжди дивиться на неї очима, що палає, готовий і романтичний вечерю організувати і памперс немовляті поміняти. І, ні, Танина книга – не брехня. Тут дуже багато влучних і приємних російських спостережень - вона щиро захоплюється тим, як серйозно російські ставляться до освіти своїх дітей, як відповідально підходять до питань свого і дитячого здоров'я, як помішані російські мами на здоровій їжі - на столі завжди є овочі, каші, сир та корисні супи. Але в цілому, якби співробітника іноземного банку, який живе в орендованій квартирі на Тверському бульварі, попросили написати есе про те, що ж за місто - Москва, вийшло б щось таке ж: у Москві багато дорогих ресторанів зі смачною їжею, гарних магазинів відомих марок , на кожному кроці - музеї та театри, а вечорами вуличні оркестри грають класичну музику. І - так - все це не було б брехнею, але й цілком "Москвою" теж не було б. Так і з Таниною книгою - так, вона справді спілкувалася з російськомовними мамами, коли збирала матеріал для книги, але вони настільки ж не "російські матері", як Москва - не Росія, а Бульварне кільце - не вся Москва. Хоча, чого приховувати, приємно, що в інших країнах цю книгу прочитають саме в такому вигляді - адже, навіть розуміючи, що і щоки втягнуті, і волосся збите пишніше - а все одно приємно дивитися на себе на вдалій фотографії.
Завантаження...
