Тема 2 Бюджетна та фінансова структура підприємства. 5
Тема 3 Загальні засади бюджетування. 9
Тема 4 Основні поняття системи бюджетування 12
Тема 5 Основні засади функціонування системи бюджетування 15
Тема 6 Бюджетний устрій підприємства. 17
Тема 7 Реалізація системи бюджетування для підприємства. 20
Тема 8. Загальна технологія складання зведеного бюджету промислового підприємства. 25
9. Основні функції суб'єктів бюджетування. 29
Тема 10. Витрати: їх поведінка та класифікація. 31
10. 1 Поняття витрат та їх загальна класифікація. 31
10.2 Класифікація витрат для визначення собівартості, оцінки вартості запасів та отриманого прибутку. 36
10.3 Класифікація витрат для прийняття рішень та планування. 40
Таблиця 43
10.4 Класифікація витрат для контролю та регулювання діяльності центрів відповідальності. 45
10.5 Угруповання та розподіл витрат 46
Тема 11. Калькулювання собівартості продукції. 49
11.1 Собівартість продукції: її склад та види. 49
11.2 Роль калькулювання собівартості продукції управлінні виробництвом. 53
11.3 Принципи калькулювання, його об'єкт та методи. 55
11.4 Калькулювання повної та виробничої собівартості. 59
Тема 12 Методи обліку витрат та розрахунку собівартості. 67
12.1. Попроцессний метод. 67
12.2 Попередній метод 69
12.3 Позамовний метод 74
12.4 Нормативний метод обліку витрат за виробництво. 79
12.5. Метод обліку фактичних витрат. 82
12.6 Облік витрат за функціями (АВС-метод) 83
12.7 Система Стандарт-Костінг. 84
12.8 Система директ-костинг. 86
Тема 13 Комплексний нормативний метод обліку (стандарт – директ–костинг) як інформаційна база бюджетного процесу. 89
13.1 Стадія заготівлі матеріально – оборотних засобів (МРО) 94
13.2 Стадія зберігання матеріальних оборотних засобів. 98
13.3 Стадія виробництва 98
13.4 Стадії випуску та зберігання готової продукції. 100
13.5 Стадія відвантаження та реалізації. 101
Тема 14. Особливості обліку витрат, калькулювання та бюджетування у поліграфічному виробництві. 109
Тема 1. Загальні поняття бюджетного управління.
Будь-який управлінський процес є замкнутим ланцюжком дій:
1) прогнозування – моделювання майбутнього бажаного стану об'єкта з урахуванням прогнозних змін впливів факторів довкілля;
2) планування – поетапна розробка планів, дій щодо досягнення змодельованого стану об'єкта управління;
3) організація – формування номенклатури повноважень, пов'язаних із виконанням запланованих дій та розподілом їх між організаційними одиницями керуючого об'єкта (виконавця);
4) контроль – облік фактичних результатів використання запланованих дій організаційними одиницями у межах делегованих повноважень, виявлених відхилень від планових результатів;
5) регулювання – внесення коригувань з огляду на оцінки характеру відхилень фактичних результатів від планових.
Нині однією з найефективніших систем організації цього процесу є бюджетне управління (бюджетування). У різних джерелах є кілька тлумачень бюджетування.
Спочатку під ним розуміється процес короткострокового планування та оперативної діяльності компанії у вигляді структурування планованого фінансового результату на конкретні види доходів та витрат, та закріплення відповідальності за їх формування та виконання за конкретними організаційними одиницями.
Зараз Бюджетування сприймається як повноцінна система управління бізнесом, заснована на управлінському бухгалтерському обліку, дані якого використовуються реалізації зазначеного вище короткострокового фінансового планування. Контрольна складова цієї системи ґрунтується на оперативному обліку практичних результатів виконання короткострокових планів та систем заохочень та стягнень для відповідальних осіб та підрозділів.
Процес бюджетного управління можна зобразити як схеми:
Схема 1. Процес бюджетного управління
Період обороту дій у представленій схемі відповідає періоду короткострокового планування (тиждень, місяць, квартал і т.д.). Цей період залежить від динаміки зміни внутрішніх та зовнішніх процесів, що впливають на економічний стан підприємства.
Управління, що базується на короткостроковому фінансовому плануванні, має свої переваги:
Істотне зниження проявів ймовірного характеру планових показників у зв'язку з тим, що вони не суттєво відрізняються від базових показників – фактичних даних попереднього періоду
Зниження навантаження вищих форм управління у зв'язку з децентралізацією управлінських зусиль щодо формування та виконання конкретних доходів та витрат шляхом делегування повноважень виконавця на основі дотримання принципу самоврядування у встановлених рамках.
Ефективність управління збільшується у зв'язку з поєднанням самоврядування діяльності організаційних одиниць та контролю за її результатами шляхом матеріальних заохочень та стягнень, що застосовуються до конкретних виконавців.
З іншого боку, бюджетування має недоліки:
Істотні складнощі, пов'язані з трансформацією стандартної системи управління в бюджетну, що вимагає розробки регламентованих форм документів, спеціалізованих форм та засобів документообігу, перебудови системи бухгалтерського фінансового обліку в систему управлінського обліку, навчання персоналу та керівництва на засадах самоврядування тощо;
Можливість втрати контролю над діяльністю центрів відповідальності при саморегулюванні;
При неефективному рівні менеджменту можлива втрата контролю за центрами відповідальності у частині формування видатків (виключно для «освоєння бюджету»), що може призвести до необґрунтованого завищення видатків усієї компанії;
Можливість виникнення ірраціональної конкуренції між центрами відповідальності у межах однієї системи бюджетування, коли, наприклад, один центр досягає премії керівництва з допомогою необгрунтованої економії витрат за організацію замовлень іншого центру відповідальності.
ФІНАНСОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ПРИ УРЯДІ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ»
ОМСЬКА ФІЛІЯ ФІНУНІВЕРСИТЕТУ
Кафедра «Бухгалтерський облік, аналіз та статистика»
В.Л. Лукіна
БЮДЖЕТНА СИСТЕМА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
Навчальний посібникдля бакалаврів,
учнів за напрямом підготовки
38.03.01 «Економіка», профіль «Бухгалтерський облік, аналіз та аудит»
Київ 2016
УДК 336.142
ББК 65.261.3я73
Рецензенти:
Р.Г. Смілик, д.е.н., професор, професор кафедри
«Фінанси та економіка» Омського державного
Університет ім. Ф.М. Достоєвського,
Л.М. Гребенюк, к.е.н., доцент, декан факультету
"Економіки" Омської філії Фінуніверситету.
| Б 98 | Облік витрат, калькулювання та бюджетування в окремих галузях виробничої сфери: навчальний посібник для бакалаврів/В.Л. Лукина. - Київ: ІП Архіпов М.І., 2016. - 24 с. ISBN __________________ Навчальний посібник містить достатній обсяг інформації для отримання уявлення про основні положення бухгалтерського управлінського обліку, проілюстровано схемами та таблицями, кожна тема завершується контрольними питаннями та завданнями для закріплення теми, що вивчається. Основне призначення навчального посібника полягає у наочному та компактному викладі матеріалу про особливості утримання та організацію управлінського обліку витрат, калькулювання, бюджетування в окремих галузях виробничої сфери. Цей навчальний посібник відповідає Державному освітньому стандарту. Призначено для бакалаврів, магістрів та викладачів. Рекомендовано навчально-методичною радою Омської філії Фінуніверситету (протокол від 18.02.2016 № 2). |
УДК 336.142
ББК 65.261.3я73
ВСТУП 6
ГЛАВА 1. СУТНІСТЬ ОБЛІКУ ВИТРАТ, КАЛЬКУЛЮВАННЯ І БЮДЖЕТУВАННЯ 8
1.1. Законодавча та нормативна база, що забезпечує нормативне регулювання обліку витрат та формування собівартості. 8
1.2. Поняття «собівартість», «калькулювання» та «калькуляція». 13
1.3. Витрати виробництва та його класифікація. 20
1.3.1. Прямі та непрямі витрати. Методика розподілу непрямих витрат між окремими видами продукції. 41
1.3.2. Об'єкти обліку витрат та об'єкти калькулювання собівартості. 48
1.3.3. Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції 51
1.3.4. Узагальнення витрат за виробництво. 75
1.4. Планування та нормування як найважливіші функції управління витратами……………………………………………………………………………..…….82
1.5. Бюджетування: поняття, значення. Види бюджетів, порядок їхньої розробки. 89
1.6. Технологія формування генерального бюджета. 95
1.7. Система контролю над виконанням бюджетів. 102
1.8. Нормативна, планова та фактична калькуляція собівартості продукції. Методика їхнього складання. 105
Контрольні питання.. 111
Тести.. 112
РОЗДІЛ 2. ОБЛІК ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СЕБЕЦІЇ ПОСЛУГ АВТОТРАНСПОРТУ 115
2.1. Галузеві особливості автотранспортних організацій та їх вплив на організацію обліку витрат та калькулювання. 115
2.2. Організація синтетичного та аналітичного обліку витрат. Методи обліку витрат на автотранспорті. 120
2.3. Особливості обліку окремих витрат на виконання автотранспортних послуг…………………………………………………………………………………...….124
2.3.1. Облік праці та її оплати на автотранспорті. 124
2.3.2. Облік автомобільного палива. 128
2.3.3. Облік автомобільних шин та запасних частин. 134
2.3.4. Облік амортизації та витрат на ремонт автотранспортних засобів. 137
2.3.5. Облік загальновиробничих та загальногосподарських витрат, порядок їх розподілу та списання. 143
2.4. Калькулювання собівартості автотранспортних послуг. 146
Контрольні питання: 147
Тести.. 148
РОЗДІЛ3 . ОБЛІК ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СЕБЕВАРТОСТІ ВИКОНАНИХ РОБОТ У БУДІВЕЛЬНОЇ ГАЛУЗІ.. 150
3.1. Характеристика галузевих та технологічних особливостей будівництва та вплив їх на облік витрат. 150
3.2. Суб'єкти інвестиційної діяльності та їх функції. Облік розрахунків з інвесторами 156
3.3. Об'єкти планування та обліку витрат. Методи обліку витрат з будівництва………………………………………………………………………...…..161
3.4. Облік окремих видів витрат, що включаються до собівартості виконаних робіт у будівництві. 164
3.4.1. Облік матеріалів та обладнання. 164
3.4.2. Особливості організації праці та облік витрат на оплату праці. 171
3.4.3. Облік та розподіл витрат на утримання та експлуатацію будівельних машин та механізмів. 175
3.4.4. Облік та розподіл накладних витрат. 178
3.5. Особливості обліку витрат при будівництві господарським способом. 189
3.6. Облік витрат під час будівництва підрядним способом. Облік розрахунків із замовниками 191
3.7. Облік та оцінка незавершеного будівництва. Облік закінченого будівництвом об'єкта 199
Контрольні питання.. 203
Тести.. 204
РОЗДІЛ 4 . ОБЛІК ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СЕБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ У НАФТОПЕРЕРОБНОЇ ГАЛУЗІ.. 205
4.1. Особливості виробництва та їх вплив на організацію обліку витрат та калькулювання собівартості продукції нафтопереробки. 205
4.2. Попередній метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції нафтопереробки. Нормування витрат у нафтопереробній промисловості та її вплив на методологію обліку. 208
4.3. Синтетичний та аналітичний облік витрат на нафтопереробних підприємствах 209
4.4. Облік та розподіл загальновиробничих та загальногосподарських витрат. 212
4.5. Об'єкти калькулювання на нафтопереробних виробництвах. Калькулювання собівартості продукції нафтопереробки. 214
Контрольні питання.. 216
Тести.. 217
РОЗДІЛ 5. ОБЛІК ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СЕБЕЦІЇ В ІНШИХ ГАЛУЗЯХ 218
5.1. Особливості організації обліку витрат та калькулювання у хлібопекарській галузі…. 218
5.2. Особливості обліку витрат та калькулювання собівартості продукції на кондитерських підприємствах. 226
5.3. Особливості обліку витрат та калькулювання собівартості продукції в консервній галузі 229
5.4. Особливості обліку витрат та калькулювання собівартості продукції в ковбасній галузі 234
5.5. Особливості обліку витрат та калькулювання собівартості продукції на підприємствах з випуску пивоварної продукції та безалкогольних напоїв.....238
5.6. Особливості обліку витрат та калькулювання собівартості продукції у швейній галузі 245
5.7. Особливості обліку витрат та калькулювання собівартості продукції на енергопідприємствах. 251
Контрольні питання.. 258
Тести.. 259
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ... 266
Перелік ресурсів інформаційно-телекомунікаційної мережі «Інтернет», необхідних для освоєння дисципліни.
ЗАДАЧІ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ.. 270
Запитання для самоперевірки. 283
КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК.. 283
ВСТУП
Серед видів діяльності центральне місце займає виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг. Не треба доводити, що виробництво матеріальних благ є основою існування та розвитку будь-якого суспільства.
Економічна криза 2008-2011рр. на власні очі довів неспроможність технологічних та організаційних рішень на багатьох російських підприємствах різних галузей економіки, не націлених на досягнення бажаної результативності. Поруч із рішенням організаційно-технологічних питань зростає роль планування, бухгалтерського обліку, контролю та аналізу витрат, оскільки затребуваним стає як порівняння витрат із доходами, а й здійснення ефективного використання кожного вкладеного рубля у виробничо-фінансову діяльність організації. На сучасному етапіяк критерій ефективності виступають не просто максимізація прибутку, а загальна сума новоствореної вартості, включаючи оплату праці (джерело інвестицій у розвиток людського капіталу) та амортизацію (джерело постійного оновлення виробництва). Ускладнення цілей управління підприємством передбачає створення та використання адекватної інформаційної бази, розуміння суб'єктами управління показників стану та розвитку організації, у тому числі динаміки, спрямованості, структури та доцільності витрат. Така інформація повинна і може бути потрібна не тільки після завершення технологічного процесу, Але й до початку.
Затребуваність знань бюджетування, обліку та контролю витрат призвела до
Отримані знання з курсу повинні сприяти виробленню у студентів навичок використання прийомів планування та обліку витрат, калькулювання собівартості продукції, розуміння технологічних особливостей окремих виробництв та їх впливу на побудову синтетичного та аналітичного обліку витрат, методики обчислення собівартості. Зрештою, студенти повинні отримати навички легко орієнтуватися у різних практичних ситуаціях, приймати раціональні рішення, вибирати та розвивати ефективні методи управління.
Основним завданням курсу «Облік витрат, калькулювання та бюджетування в окремих галузях виробничої сфери» є задоволення вимог, встановлених Державним стандартом вищої освіти при підготовці спеціалістів з бухгалтерського обліку, аудиту та аналізу. На організацію планування, бухгалтерського обліку витрат істотно впливають галузеві та технологічні особливості виробництва, тому у 2014 році ВНЗ було рекомендовано кілька навчальних програм з дисципліни «Облік витрат, калькулювання та бюджетування в окремих галузях виробничої сфери», орієнтованих на вивчення специфіки однієї та більше галузей .
Цей навчальний посібник розроблено на основі програми курсу. Відмінностями цієї програми є звернення уваги на вивчення технологічних та організаційних особливостей та їх впливу на організацію первинного, синтетичного та аналітичного обліку витрат, калькулювання та бюджетування в таких галузях як будівництво, нафтопереробна промисловість, автомобільний транспорт, хлібопекарська, кондитерська, ковбасна, швейна та ін. Унікальність даної програми полягає, по-перше, у тому, що розуміння особливостей обліку у зазначених галузях дозволить зрозуміти сутність позамовного, попередільного та попроцесного методів обліку витрат та калькулювання відповідно до перерахованих галузей, конкретніше вивчити їх переваги та недоліки. По-друге, знання обліку витрат, калькулювання та бюджетування витрат в автотранспорті та будівництві практично необхідні бухгалтеру будь-якої організації.
Д.А. Карагодін
Методичні вказівки
Заочного відділення
Рецензенти:
К-21 Карагодін Д.А.
Вступ
Основні методи калькулювання собівартості продукції та бюджетування в окремих галузях АПК;
Систему формування обліку витрат за виробництво;
Проблеми бюджетування та нормування окремих витрат.
Цілями освоєння дисципліни «Облік витрат, калькулювання та бюджетування в галузях АПК» є формування у майбутніх фахівців твердих теоретичних та практичних навичок з організації обліку витрат, калькулювання собівартості продукції та бюджетування в галузях сфери АПК, що необхідно при формуванні планових, нормативних та звітних калькуляцій урахуванням специфіки та галузевих особливостей АПК.
Виконання контрольної роботи є продовженням навчального процесу, супроводжує поглиблення здобутих знань, прищеплює навички самостійної творчої діяльності.
Методичні вказівки для виконання контрольної роботи за курсом «Облік витрат, калькулювання та бюджетування в галузях АПК» для бакалаврів учням за напрямом підготовки «Економіка», профіль підготовки «Бухгалтерський облік, аналіз та аудит» заочного відділення включають: загальні вимоги з підготовки та написання роботи, перелік теоретичних питань з предмета, що вивчається, варіанти практичних завдань для вирішення, основний і додатковий список використовуваних джерел.
1. Загальні вимоги до підготовки та написання роботи
Відповідно до навчальним планомстуденти зобов'язані виконати контрольну роботу та подати її на перевірку викладачеві, який допускає студента до іспиту. До складання іспиту допускаються ті студенти, які мають зараховану контрольну роботу. Якщо контрольну роботу не зараховано, студент повинен виконати всі вимоги викладача та здати нову роботу на повторну перевірку. Нова робота здається разом із незарахованою старою.
Контрольна робота здається в рукописному варіанті на 24-листовому зошиті в клітку або в друкованому варіанті. Зразок титульного листа роботи представлений у додатку 1. Після титульним листом вказується зміст роботи. Зразок змісту наведено у додатку 2. Сторінки роботи нумеруються. Нумерація сторінок має бути без перепусток, без повторень. Номер сторінки ставиться посередині першого верхнього рядка сторінки арабськими цифрами, починаючи з третьої сторінки. Титульний лист та зміст не нумеруються.
Контрольна робота включає:
Письмова відповідь на два теоретичні питання;
Письмове розв'язання задачі за своїм варіантом;
Список використаної литературы.
Перелік теоретичних питань представлений у розділі методичних вказівок. При виборі теоретичних питань слід керуватися таблицею 1.1.
Таблиця 1.1 - Вибір номерів питань для виконання теоретичного завдання
Перед відповіддю на теоретичні питання спочатку потрібно опрацювати літературу. При цьому не потрібно обмежуватись лише основними підручниками; обов'язково використовувати монографії, статті з журналів та газет. Багато цікавого матеріалу з запропонованих питань міститься в газетах «Фінансова газета», «Економіка і життя», журналах «Облік у сільському господарстві», «Бухгалтерський облік», «Бухгалтерський облік», «Офіційні матеріали для бухгалтера. Коментарі та консультації», «Головбух» та інших періодичних виданнях. З двох теоретичних питань необхідно використовувати щонайменше сім джерел літератури.
Студент у роботі повинен показати, що він вивчив основну та додаткову літературу з обраного питання. Відповідь на теоретичні питання має бути короткою і точною. На два теоретичні питання відводиться 12 листів зошита, списаних з двох сторін через одну клітину. При відповіді на запитання спочатку пишеться по центру рядка номер питання (1 або 2), його назва, а потім з нового рядка відповідь. Після заголовка точка не встановлюється. Абзацний відступ повинен дорівнювати трьом клітинам. Кожне питання розпочинається з нової сторінки.
Наводячи у роботі цитати, цифрові дані обов'язково в квадратних дужках вказувати номер джерела, звідки вони запозичені, наприклад, . Дослівне переписування тексту з підручників та інших джерел є неприпустимим.
Якщо тексті використовуються таблиці, їх нумерують подвійний записом. Перша цифра означає номер питання, друга – номер таблиці. Наприклад, таблиця 2.3 означає третя таблиця другого питання. Нумерувати таблиці потрібно лише за відповіді теоретичні питання. Під час вирішення завдання номери таблиць не ставляться. Після номером таблиці через тире з великої літери пишеться її назва. Наприкінці назви точка не ставиться. Номер та назва таблиці розташовуються з лівого боку аркуша. Заголовки граф і рядків слід писати з великої літери, а підзаголовки граф – з малої, якщо вони становлять одну речення із заголовком, або з великої літери, якщо вони мають самостійне значення. Заголовки і підзаголовки граф вказують в однині. Таблиця ліворуч, праворуч, зверху, знизу обмежується лініями. Таблицю, залежно від її розміру, поміщають під текстом, у якому вперше дано посилання неї, чи наступній сторінці. Якщо таблиця не вміщається однією сторінці, її продовження переносять на наступну сторінку. При цьому обов'язково після шапки таблиці додається рядок з номерами граф і в першій частині таблиці нижню горизонтальну лінію, що обмежує її, не проводять.
Наприклад:
Таблиця 2.1 - Структура засобів організації
Продовження таблиці 2.1
Деякі слова в таблицях та тексті роботи дозволяється скорочувати. Слова скорочуються з точкою на кінці, наприклад: рік – р., роки – рр., тисяча – тис., мільйон – млн., мільярд – млрд., рубль – руб., копійка – коп.
Деякі слова скорочуються без крапки на кінці, наприклад: грам – г, кілограм - кг, тонна – т, секунда – с, хвилина – хв, година – год, міліметр – мм, сантиметр – см, метр – м, кілометр – км, гектар – га, квадратний метр – м 2 , кубічний метр – м 3 , метр за секунду – м/с, кілометр на годину – км/год, людину-годину – чол.ч, людино-день – чол.дн.
Усі схеми та графіки, наведені у роботі, називаються малюнками, назва яких пишеться після самого малюнка. Правила нумерації та найменування малюнка аналогічні правилам нумерації та найменування таблиці. Нумерація малюнків йде окремо від нумерації таблиць.
Наприклад:
Рисунок 2.1 – Структура засобів організації
Якщо в роботі використовують формули, то вони нумеруються наскрізною нумерацією арабськими цифрами, що вказуються на рівні формули праворуч у круглих дужках наприкінці рядка. Посилання у тексті на порядкові номери формул дають у круглих дужках. Наприклад, у формулі (5).
Після написання двох теоретичних питань студент переходить до третьої практичної частини контрольної роботи – завдання.
Умову завдання переписувати не треба. До вирішення завдання необхідно повністю прочитати текст та усвідомити, що потрібно виконати. Потім студент вирішує наведене нижче завдання. З п'яти варіантів числових величин, зазначених в умові, студент користується одним. Вибір варіанта обумовлений останньою цифрою номера залікової книжки (див. таблицю 1.2)
Таблиця 1.1 - Вибір номера варіанта для вирішення задачі
Після вирішеного завдання з нової сторінки пишеться список використаних джерел. Зразок заповнення списку наведено у розділі «Рекомендований список джерел».
Наприкінці списку джерел наводиться дата виконання контрольної роботи та підпис студента.
Якщо у роботі були програми, то вони вказуються після списку джерел та підпису студента з нової сторінки.
Варіанти практичних завдань для вирішення
Варіант 1. Облік витрат та калькулювання собівартості послуг з електропостачання
Фактичні витрати на колгоспі «Завіти Леніна» з електропостачання протягом місяця становили 437919 крб. Щомісяця енергетик господарства здає до бухгалтерії звіт про використання електроенергії, у якому містяться дані, подані у таблиці 3.1.
Таблиця 3.1 - Розподіл електроенергії за споживачами послуг
| Споживачі електроенергії | Кількість кВт/год. | ||
| Рослинництво - всього | |||
| в тому числі: | |||
| - пшениця яра | |||
| Тваринництво – всього | |||
| в тому числі: | |||
| - основне стадо ВРХ | |||
| - Молодняк ВРХ | |||
| - свинарство | |||
| Промислове виробництво – всього | |||
| в тому числі: | |||
| - крупорушка | |||
| – млин | |||
| – маслобійня | |||
| Допоміжні виробництва – всього | |||
| в тому числі: | |||
| - Автогараж | |||
| – ремонтні майстерні | |||
| - стайня | |||
| Загальногосподарські витрати | |||
| загальновиробничі витрати | |||
| в тому числі: | |||
| - Рослинництва | |||
| - тваринництва | |||
| Реалізація послуг на бік | |||
| Самообслуговування | |||
| Усього: | ? | ||
Потрібно:
1) визначити фактичну собівартість 10 кВт/год.;
2) скласти розрахунок розподілу витрат на електропостачання (таблиця 3.2).
Таблиця 3.2 - Розрахунок розподілу витрат з електропостачання
| Споживачі електроенергії | Кількість кВт/год. | Сума, руб. |
| Самообслуговування | х | |
| Усього: |
Варіант 2. Розподіл загальновиробничих та загальногосподарських витрат
У колгоспі «Завіти Леніна» у виробничому звіті із загальновиробничих та загальногосподарських витрат за рік враховано такі витрати з управління та обслуговування виробництва:
- Загальновиробничі витрати рослинництва - 33394 руб.;
- Загальновиробничі витрати тваринництва - 23435 руб.;
- Загальновиробничі витрати промислового виробництва - 749 руб.;
- Загальногосподарські витрати - 426878 руб.
Відповідно до облікової політики господарства за основу розподілу загальновиробничих витрат рослинництва прийнято загальну суму витрат за кожним аналітичним рахунком у рослинництві, крім вартості насіння (за планової собівартості); за основу розподілу загальновиробничих витрат тваринництва прийнято загальну суму витрат з кожному аналітичному рахунку у тваринництві, крім вартості кормів (за планової собівартості); за основу розподілу загальновиробничих витрат промислового виробництва прийнято загальну суму витрат з кожному аналітичному рахунку у промисловому виробництві, крім вартості сировини на переробку (за планової собівартості). Пропорційно цій основі розподіляються і загальногосподарські витрати.
Необхідно розподілити зазначені витрати у відомості розподілу загальновиробничих та загальногосподарських витрат (таблиця 3.3).
Таблиця 3.3 - Відомість розподілу загальновиробничих та загальногосподарських витрат, руб.
| Шифр дебету-ного рахунку | Об'єкт обліку | База розподілу, руб. | З кредиту рахунків | |||
| 25/1 | 25/2 | 25/3 | ||||
| Рослинництво: | ||||||
| - озима пшениця | ||||||
| – яра пшениця | ||||||
| – ячмінь | ||||||
| – овес | ||||||
| – кукурудза | ||||||
| Разом: | ? |
Продовження таблиці 3.3
| Тваринництво: | ||||||
| – молочне стадо | ||||||
| - Молодняк ВРХ | ||||||
| - свинарство | ||||||
| - бджільництво | ||||||
| Разом: | ? | |||||
| Промислове виробництво: | ||||||
| – млин | ||||||
| - маслоцех | ||||||
| - крупорушка | ||||||
| – забій худоби | ||||||
| Разом: | ? | |||||
| Усього: | ? |
* Дані взяті з виробничих звітів з рослинництва, тваринництва, промислових виробництв за рік до розподілу загальновиробничих та загальногосподарських витрат.
Варіант 3. Облік витрат та обчислення собівартості послуг гужового транспорту
У таблиці 3.4 подано місячні витрати гужового транспорту колгоспу «Завіти Леніна».
Таблиця 3.4 - Журнал господарських операцій з обліку витрат гужового транспорту
| № п/п | Сума, руб. | Кореспонденція рахунків | ||
| Д | До | |||
| 1. | Нараховано зарплату конюхам | |||
| 2. | Нараховано страхові внески до позабюджетних фондів на зарплату конюхів у тому числі: – Фонд соціального страхування – Пенсійний фонд – Фонд медичного страхування | ? ? ? | ||
| 3. | Здійснено відрахування із соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань –(2,1%) від зарплати конюхів | ? | ||
| 4. | Витрачені корми на годування коней | |||
| 5. | Виконані роботи та послуги: – управління ветеринарії з ветеринарного обслуговування – електропостачання – водопостачання | |||
| 6. | Нараховано амортизацію робочої худоби | |||
| 7. | Нараховано амортизацію стайні | |||
| 6. | Разом витрат | ? |
У господарстві є 20 коней. Протягом року руху дорослого конепоголів'я не було. Виконані роботи гужового транспорту представлені у таблиці 3.5. Планова собівартість одного коне-дня дорівнює 610 рублів. Окрім транспортних робіт, від дорослого конепоголів'я було отримано п'ять тонн гною та дві голови приплоду. Норматив витрат на прибирання гною та його вивезення на поля – 500 рублів одну тонну. Припустимо, що в обліковому місяці 30 днів. Для вирішення завдання умовно приймемо місячні витрати та виконані роботи гужового транспорту за річні.
Таблиця 3.5 - Відомість розподілу виконаних робіт гужовим транспортом
2) розподілити роботи, виконані гужовим транспортом за плановою собівартістю;
4) визначити фактичну собівартість однієї голови приплоду;
Варіант 4. Облік витрат та обчислення собівартості послуг автотранспорту
У таблиці 3.6 подано місячні витрати автопарку колгоспу «Завіти Леніна».
Таблиця 3.6 - Журнал господарських операцій з обліку витрат автопарку
| № п/п | Господарські операції протягом місяця | Сума, руб. | Кореспонденція рахунків | |
| Д | До | |||
| 1. | Нараховано зарплату водіям вантажних автомобілів | |||
| 2. | Нараховано страхові внески до позабюджетних фондів на зарплату водіїв вантажних автомобілів, зокрема: – Фонд соціального страхування – Пенсійний фонд – Фонд медичного страхування | ? ? ? | ||
| 3. | Здійснено відрахування із соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань –(2,1%) від зарплати водіїв вантажних автомобілів | ? | ||
| 4. | Нараховано зарплату водіям легкових автомобілів | |||
| 5. | Нараховано страхові внески до позабюджетних фондів на зарплату водіїв легкових автомобілів, зокрема: – Фонд соціального страхування – Пенсійний фонд – Фонд медичного страхування | ? ? ? | ||
| 6. | Здійснено відрахування із соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань –(2,1%) від зарплати водіїв легкових автомобілів | ? | ||
| Продовження таблиці 3.6 | ||||
| 7. | Нараховано амортизацію: – гаража – вантажних автомобілів – легкових автомобілів | 13260,9 22576,78 | ||
| 8. | Пред'явлено рахунок ТОВ «Шиномонтаж» за вулканізацію гуми вантажного автомобіля у тому числі: – на суму без ПДВ – на суму ПДВ | ? ? | ||
| 9. | Витрачені нафтопродукти на роботу автотранспорту, у тому числі: – вантажних автомобілів – легкових автомобілів | |||
| 10. | Виконано роботи та надані послуги: – ремонтної майстерні з ремонту вантажного автомобіля – сторонніх організацій з ремонту легкового автомобіля – водопостачання – електропостачання | 87158,17 12648,28 | ||
| 11. | Нараховано зарплату завідувачу гаража, механіку, диспетчеру | |||
| 12. | Нараховано страхові внески до позабюджетних фондів у тому числі: – Фонд соціального страхування – Пенсійний фонд – Фонд медичного страхування | ? ? ? | ||
| 13. | Здійснено відрахування із соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань – 2,1% | ? | ||
| 14. | Нараховано транспортний податок | |||
| 15. | Передано в експлуатацію виробничий інвентар вартістю до 40 000 руб. за одиницю | |||
| Продовження таблиці 3.6 | ||||
| 16. | Передано підзвітною особою в гараж: – мило та медичні аптечки – плакати з техніки безпеки | |||
| 17. | Нараховано страхові платежі з обов'язкового страхування | |||
| 18. | Списуються цехові витрати на: – вантажні автомобілі – легкові автомобілі (див. таблицю 3.7) | ? ? |
У господарстві є 10 вантажних і три легкові автомобілі (1 – для агронома, 1 – для зоотехніка, 1 – для директора). Відповідно до облікової політики, прийнятої у господарстві, загальноцехові витрати розподіляються пропорційно машино-дням перебування у організації. Припустимо, що в обліковому місяці 30 днів. Розподіл проводиться у вигляді, представленої у таблиці 3.7.
Таблиця 3.7 - Відомість розподілу цехових витрат автопарку
Виконані роботи автотранспорту представлені у таблиці 3.8. Робота вантажного автотранспорту вимірюється у ткм, легкового – у машино-днях.
Таблиця 3.8 - Відомість розподілу виконаних робіт автотранспортом
Продовження таблиці 3.8
| Тваринництво, всього | ткм | ? | ? |
| у тому числі: – основне стадо ВРХ – молодняк ВРХ – свинарство | ткм ткм ткм | ? ? ? | |
| Промислове виробництво, всього | ткм | ? | ? |
| у тому числі: - крупорушка - млин - маслоробня | ткм ткм ткм | ? ? ? | |
| Допоміжне виробництво | ? | ? | |
| у тому числі: – ремонтна майстерня – електропостачання – вантажний автотранспорт | ткм ткм ткм | 8399 * 11550 * х | |
| Інші виробництва (пекарня) | ткм | ? | |
| Будівництво та придбання основних засобів | ткм | ? | |
| Реалізація | ткм | ? | |
| Всього вантажний автотранспорт | ткм | ? | ? |
| Загальновиробничі витрати, у тому числі: – рослинництва – тваринництва | маш.-дн. маш.-дн. маш.-дн. | ? | ? ? |
| Загальногосподарські витрати | маш.-дн. | ? | |
| Разом легковий автотранспорт | маш.-дн. | ? | ? |
| Усього | х | ? |
*Сума автопослуг на ремонтну майстерню та електропостачання визначається, виходячи з собівартості 10 ткм за минулий місяць, т.к. дані допоміжні виробництва закриваються до розрахунку фактичної собівартості 10 ткм протягом місяця.
4) розподілити витрати автомобільного парку за споживачами послуг та проставити кореспондуючі рахунки (таблиця 3.8);
Варіант 5. Калькулювання собівартості продукції в їдальні
У їдальні колгоспу «Завіти Леніна» для працівників рослинництва був приготовлений борщ із капустою та картоплею – 20 порцій. Усі порції були реалізовані робітником. Маса однієї порції – 500 г. Компоненти, необхідні для приготування 1000 грамів борщу з капустою та картоплею, згідно з збірником рецептур страв та кулінарних виробів для підприємств громадського харчування(Номер страви - 176), представлені в таблиці 3.9.
Таблиця 3.9 – Рецепт борщу з капустою та картоплею
Ціни компонентів представлені у таблиці 3.10.
Таблиця 3.10 – Ціни компонентів для борщу з капустою та картоплею
*Ціни вказані за кілограм у вазі брутто, тобто. у вазі до очищення
«Накладення» на покриття витрат на утримання їдальні становлять 10% від загальної вартості сировинного набору страв. Для спрощення розрахунків припустимо, що відходів, які можуть використовуватися на корм худобі, у їдальні немає.
Потрібно:
1) Скласти калькуляцію однієї порції борщу з капустою та картоплею у калькуляційній картці (форма № ВП-1). Форма представлена у додатку 4.
2) Заповнити план-меню на відпустку харчування працівникам підприємства (форма № ВП-2). Форма представлена у додатку 5.
3) Скласти акт про продаж та відпустку виробів кухні (форма № ВП-11). Форма представлена у додатку 6.
 |
Д.А. Карагодін
Облік витрат, калькулювання та бюджетування в галузях АПК
Методичні вказівки
з виконання контрольної роботи для бакалаврів напряму підготовки «Економіка» профіль підготовки
«Бухгалтерський облік, аналіз та аудит»
Заочного відділення
Методичні вказівки розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні методичної комісії економічного факультету Оренбурзького державного аграрного університету «__»____________2017р. протокол № __ (голова комісії – д.е.н., професор Залозна Г.М.)
Рецензенти:
М.С. Коське – кандидат економічних наук, доцент, завідувач кафедри бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту Оренбурзької філії ФДБОУ ВПО Російський економічний університет ім. Г.В. Плеханова;
Ю.О. Шавріна – кандидат економічних наук, доцент кафедри бухгалтерського обліку та аудиту економічного факультету Оренбурзького державного аграрного університету.
К-21 Карагодін Д.А.
Облік витрат, калькулювання та бюджетування в галузях АПК. - Оренбург: Видавничий Центр ОДАУ, 2017. - __ с.
У методичних вказівках викладено рекомендації щодо підготовки та написання контрольної роботи з курсу «Облік витрат, калькулювання та бюджетування в галузях АПК», перелік теоретичних питань та варіанти практичних завдань для вирішення, рекомендований список літератури. У задачах наведені цифрові дані та назва підприємства умовні.
Вступ
Як і вся наука загалом, бухгалтерський облік не стоїть дома, а продовжує розвиватися. У процесі розвитку бухгалтерський облік розділився на два напрями: фінансовий облік і управлінський облік. Фінансовий облік має безліч розділів, і з них є облік витрат за виробництво. У свою чергу основу управлінського обліку склали два розділи: облік витрат, калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг та складання бюджетів доходів та витрат організації. В результаті дисципліна «Облік витрат, калькулювання та бюджетування в галузях АПК» є більш поглибленим курсом по відношенню до фінансового та управлінського обліку, де детально вивчається бухгалтерський облік витрат на виробництво, порядок калькулювання собівартості сільськогосподарської продукції, робіт, послуг та бюджетування на підприємствах агропромислового. комплексу. Навчальні за напрямом підготовки «Економіка», профіль підготовки «Бухгалтерський облік, аналіз та аудит» повинні знати
Основні методи калькулювання собівартості продукції та бюджетування в окремих галузях АПК
ОБЛІК ВИТРАТ, КАЛЬКУЛЮВАННЯ І БЮДЖЕТУВАННЯ В ОКРЕМИХ ГАЛУЗЯХ ВИРОБНИЧОЇ СФЕРИ
Питання 1. Поняття та класифікація методів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). Характеристика основних методів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг
1 Поняття собівартості та завдання обліку витрат
2 Склад та класифікація витрат на виробництво та реалізацію продукції
3 Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції
Питання 2. Особливості обліку витрат та калькулювання собівартості продукції на енергопідприємствах
1 Облік витрат на енергопідприємствах
2 Номенклатура статей витрат
3 Облік витрат за виробництво енергії
4 Розподіл витрат за видами енергії
5 Облік витрат на передачу та розподіл електричної та теплової енергії
6 Калькулювання собівартості електричної та теплової енергії
Завдання: Відобразити господарські операції у виробничій організації на рахунках бухгалтерського обліку. Відповідно до облікової політики, готова продукція враховується за фактичною повною собівартістю
Список літератури
Питання 1. Поняття та класифікація методів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). Характеристика основних методів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).
1 Поняття собівартості та завдання обліку витрат
Однією з важливих ділянок бухгалтерського обліку на виробничих підприємствах є облік витрат на виробництво продукції та визначення її собівартості.
Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво та збут продукції (робіт, послуг).
Собівартість продукції – ємна, різноманітна та динамічна економічна категорія. Вона є найважливішим якісним показником, який показує, у що обходиться підприємству виробництво та збут продукції. Що нижче собівартість, то вище прибуток і, відповідно, рентабельність виробництва.
Обчислення собівартості продукції підприємству необхідне:
· Оцінки виконання плану за даним показником та його динаміки;
· Визначення рентабельності виробництва та окремих видів продукції;
· Здійснення внутрішньовиробничого госпрозрахунку;
· Виявлення резервів зниження собівартості продукції;
· Визначення цін на продукцію;
· Розрахунок економічної ефективності впровадження нової техніки, технології, організаційно-технічних заходів;
· Обґрунтування рішення про виробництво нових видів продукції та зняття з виробництва застарілих виробів і т.д.
Собівартість продукції включає різні видивитрат, що залежать і не залежать від підприємства, що випливають з характеру даного виробництва і не пов'язаних з ним безпосередньо. У зв'язку з цим важливе значеннямає чітке визначення складу витрат, що її формують.
Собівартість продукції є об'єктивною економічною категорією та її формування має відбуватися без регулюючого впливу державних органів. Проте склад витрат, які включають у собівартість продукції, нашій країні встановлюється централізовано. Тут застосовується не дозвільний, а принцип, що регулює.
Вплив держави на формування собівартості продукції проявляється у таких випадках:
· підрозділ витрат підприємств на поточні витрати виробництва та довгострокові інвестиції;
· Розмежування витрат підприємств на що відносяться в собівартість продукції і відшкодовуються за рахунок інших джерел фінансування (фінансових результатів, спеціальних фондів, цільового фінансування та цільового надходження та ін);
· Встановлення норм амортизації основних засобів, тарифів відрахувань на соціальні потреби, розмірів різних податків та зборів.
Крім того, необхідно мати на увазі, що на підприємствах частина витрат хоча і включається в собівартість продукції в фактично виробленій сумі, але для цілей оподаткування їх розміри коригуються з урахуванням затверджених в установленому порядку лімітів, норм, нормативів та ставок (витрати на відрядження, представницькі витрати ).
Обчислення собівартості може змінюватись під впливом наступних факторів:
а) залежно від ступеня готовності продукції та її реалізації розрізняють собівартість валової, товарної, відвантаженої та реалізованої продукції;
б) залежно кількості продукції – собівартість одиниці виробленої продукції, всього обсягу випущеної продукции;
в) залежно від повноти включення поточних витрат у собівартість об'єкта калькулювання – повну фактичну собівартість та скорочену (усічену) собівартість;
г) залежно від оперативності формування собівартості – фактичну чи нормативну, планову.
Таким чином, видно, що в теорії та практиці обліку існує не одне поняття собівартості, і необхідно щоразу уточнювати, про яке саме з показників йдеться.
2 Склад та класифікація витрат на виробництво та реалізацію продукції
Існує велика класифікація витрат.
За функціями діяльності підприємства у системі управління виробництвом витрати поділяються на:
· Постачальницько-заготівельні;
· Виробничі;
· Комерційно-збутові;
· Організаційно-управлінські.
Розподіл витрат за функціями діяльності дозволяє у плануванні та обліку визначати величину витрат у розрізі підрозділів кожної сфери, що є однією з важливих умов організації внутрішньогосподарського розрахунку. Безпосереднє управління та контроль за госпрозрахунковою діяльністю цих підрозділів здійснюється шляхом обліку та узагальнення витрат за місцями їх виникнення (центрами витрат) та центрами відповідальності.
По економічної ролі у процесі виробництва продукції витрати поділяються на основні та накладні.
Основними називаються витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виробництва: сировину та матеріали, паливо та енергія на технологічні цілі, витрати на оплату праці виробничих робітників та ін.
Накладні витрати утворюються у зв'язку з організацією, обслуговуванням виробництва та управлінням ним. Вони складаються з комплексних загальновиробничих та загальногосподарських витрат. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами та підприємствами.
За способом включення собівартість продукції витрати поділяються на прямі і непрямі.
Прямі витрати пов'язані з виробництвом певного виду продукції і можуть бути, на підставі даних первинних документів, прямо та безпосередньо віднесені на її собівартість. Це витрати сировини та основних матеріалів, заробітна плата робітників та ін.
Непрямі витрати пов'язані з випуском кількох видів продукції, наприклад, витрати на управління та обслуговування виробництва. Вони входять у собівартість конкретних виробів з допомогою спеціальних розрахунків розподілу. Вибір бази розподілу обумовлюється особливостями організації та технології виробництва та встановлюється галузевими інструкціями щодо планування, обліку та калькулювання собівартості продукції.
Основні витрати найчастіше виступають у вигляді прямих, а накладні – непрямих, але вони не є тотожними. Угруповання витрат за прямі і непрямі необхідна з організацією окремих систем обліку повних і часткових витрат за виробництво.
На практиці витрати підприємства традиційно групуються та враховуються за складом та видами, місцями виникнення та носіями.
За складом витрати поділяються на одноелементні та комплексні.
Одноелементними називаються витрати, що з одного елемента,- матеріали, вести, амортизація та інших. Ці витрати незалежно від своїх місця виникнення і цільового призначення не діляться різні компоненти.
Комплексними називаються витрати, що складаються з декількох елементів, наприклад цехові та загальнозаводські витрати, до складу яких входить заробітна плата відповідного персоналу, амортизація будівель та інші одноелементні витрати.
Облік за видами витрат класифікує та оцінює ресурси, використані у процесі виробництва та реалізації продукції. За цією ознакою витрати класифікують за статтями калькуляції та економічними елементами.
Склад витрат, які включаються у собівартість продукції, регламентується відповідними нормативними актами, передусім ПБУ 10/99 «Витрати організації», затвердженим наказом Мінфіну Росії від 06.05.99 р. №33н (зі змінами та доповненнями). Встановлено єдиний всім підприємств перелік економічно однорідних елементів витрат:
· матеріальні затрати;
· Витрати на оплату праці;
· Відрахування на соціальні потреби;
· Амортизація основних фондів;
· Інші витрати.
Під економічним елементом витрат прийнято розуміти економічно однорідний вид витрат за виробництво і продукції (робіт, послуг), який лише на рівні підприємства неможливо розкласти деякі складові.
Угруповання витрат за економічним елементам є об'єктом фінансового обліку і показує, що саме витрачено виробництва продукції, яке співвідношення окремих елементів у сумі витрат. Вона дозволяє визначати та аналізувати структуру поточних витрат виробництва та обігу. Для проведення такого аналізу необхідно розрахувати питома вагатого чи іншого елемента у загальній сумі витрат.
Угруповання витрат за економічним елементам є величину поточних витрат виробництва чи звернення, вироблених організацією цей звітний період незалежно від цього, чи закінчено виготовлення товару, чи виконано робота. Значимість даної класифікації зростає зі створенням передумов для поділу облікової системи підприємств на фінансову (бухгалтерську) і внутрішню (виробничу, управлінську) підсистеми.
Для обчислення собівартості окремих видів продукції виробничі підприємства використовують угруповання витрат за статтями калькуляції.
Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) – це обчислення величини витрат, які припадають одиницю (випуск) продукції. Відомість, у якій виробляється розрахунок на одиницю продукції, називається калькуляцією.
Номенклатуру статей кожне підприємство може встановлювати собі самостійно з урахуванням своїх специфічних потреб. Їх зразковий перелік встановлено галузевими інструкціями з обліку та калькулювання собівартості продукції.
У найбільш загальному вигляді номенклатура статей калькуляції виглядає так:
1. «Сировина та основні матеріали».
2. «Напівфабрикати власного виробництва».
3. «Поворотні відходи» (віднімаються).
4. "Допоміжні матеріали".
5. «Паливо та енергія на технологічні цілі».
6. «Витрати оплату праці виробничих робочих».
7. «Відрахування на соціальні потреби».
8. «Витрати на підготовку та освоєння виробництва».
9. «Витрати з експлуатації виробничих машин та обладнання».
10. «Цехові витрати».
11. «Загальногосподарські витрати».
12. «Втрати від шлюбу».
13. «Інші виробничі витрати».
14. «Комерційні витрати».
Результат перших десяти статей дозволяє отримати цехову собівартість, результат перших тринадцяти статей утворює виробничу собівартість, а результат всіх чотирнадцяти статей –повну собівартість продукції.
Перелік статей витрат, їх склад та методи розподілу за видами продукції (робіт, послуг), а також порядок оцінки залишків незавершеного виробництва та готової продукції визначаються галузевими методичними рекомендаціями. У принципі, статті калькуляції у кожній галузі свої. У деяких галузях виділяються, наприклад, транспортно-заготівельні витрати (через велику питому вагу), амортизаційні відрахування (через великий фондоємності виробництва) тощо.
За місцем виникнення витрати групуються та враховуються за виробництвами, цехами, ділянками, відділами та іншими структурними підрозділами підприємства, тобто. за центрами відповідальності. Таке угруповання витрат дозволяє організувати внутрішній госпрозрахунок та визначити виробничу собівартість продукції. Облік за центрами відповідальності «прив'язує» облік витрат до організаційної структури підприємства чи організації.
Завершальним етапом є угруповання та облік за носіями витрат, тобто. продукції, роботам, послуг з метою визначення їхньої собівартості.
Для визначення та оцінки собівартості продукції доцільно ув'язати облік витрат за видами та місцями виникнення з урахуванням витрат за їх носіями: видами продукції, робіт, послуг.
Найпростіший спосіб розрахунку собівартості продукції – розподіл сумарних витрат за обсяг випуску. Однак застосовувати цей спосіб можна лише за умови, що підприємство виробляє один вид продукції, не утворюючи при цьому запасів напівфабрикатів чи готової продукції. Більш складний спосіб - калькуляція собівартості за статтями витрат. Прямі витрати безпосередньо включають у собівартість продукції, а непрямі розподіляють за допомогою спеціальних баз та коефіцієнтів розподілу.
В практичної діяльностікерівнику виробничого підприємства доводиться приймати безліч управлінських рішень, як, наприклад:
Випуск якої продукції продовжувати чи припинити;
Виготовляти чи купувати комплектуючі вироби;
Яку ціну на продукцію встановити;
Чи купувати нове обладнання;
Чи змінювати технологію та організацію виробництва та ін.
Для досягнення бажаних результатів необхідно користуватися інформацією про витрати, використовуючи різні методи їх угруповання та узагальнення.
У умовах важливе значення має угруповання витрат стосовно обсягу виробництва. За цією ознакою витрати поділяються на постійні та змінні.
Постійні витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва та продажу продукції, тобто не змінюються при зміні обсягу виробництва.
Одна їх частина пов'язана з виробничою потужністю підприємства (амортизація, орендна плата, заробітна плата управлінського персоналу на погодинній оплаті та загальногосподарські витрати), інша – з управлінням та організацією виробництва та збуту продукції (витрати на дослідницькі роботи, рекламу, на підвищення кваліфікації працівників тощо) .Д.). Можна також виділити індивідуальні постійні витрати для кожного виду продукції та загальні для підприємства загалом.
Проте постійні витрати, розраховані на одиницю продукції, змінюються за зміни обсягу виробництва.
Змінні витрати залежать від обсягу і змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва (або ділової активності) компанії. У міру його підвищення зростають і змінні витрати, і навпаки (наприклад, заробітна плата виробничих робітників, які виготовляють певний вид продукції, витрати сировини та матеріалів).
Змінні витрати, розраховані на одиницю продукції, є постійну величину.
Крім того, є змішані витрати, які містять як постійний, так і змінний компоненти. Частина цих витрат змінюється при зміні обсягу виробництва, а інша частина не залежить від обсягу виробництва та залишається фіксованою протягом звітного періоду. Наприклад, місячна плата за телефон включає постійну суму абонентської плати та змінну частину, яка залежить від кількості та тривалості міжміських телефонних розмов.
Іноді змішані витрати також називають напівзмінними та напівпостійними. Наприклад, якщо економічна діяльність підприємства розширюється, то на певному етапі може виникнути потреба у додаткових складських приміщеннях для зберігання його продукції, які, у свою чергу, спричинять збільшення витрат на орендну плату. Таким чином, постійні витрати (орендна плата) зміняться разом із зміною рівня активності.
Тому при обліку витрат їх необхідно чітко розмежувати між постійними та змінними.
Розподіл витрат на постійні та змінні важливо у виборі системи обліку та калькулювання. Крім того, дане угруповання витрат використовується при аналізі та прогнозуванні беззбитковості виробництва та, в кінцевому рахунку, для вибору економічної політикипідприємства.
Вищенаведена класифікація витрат за умов функціонування вітчизняних підприємств найкраще поводиться як виробничих і періодичних витрат.
Поділ витрат за виробничі і періодичні полягає у тому, що у собівартість продукції повинні включатися лише виробничі витрати. Вони, як необхідні, формують виробничу собівартість виробів і застосовуються до розрахунку собівартості одиниці виробленої продукції. Витрати періоду є необхідними для продукції і на враховуються щодо собівартості одиниці виробленої продукції. Вони використовуються для забезпечення процесу реалізації продукції та функціонування підприємства як господарської одиниці та безпосередньо списуються на зменшення прибутку від реалізації продукції.
Таке угруповання витрат рідко зустрічається у практиці вітчизняного бухгалтерського обліку. Тим часом, вона давно і широко застосовується в країнах з розвиненою ринковою економікою, тому що облікова інформація, що отримується, більш адекватно відображає процес ринкового ціноутворення і дозволяє всебічно аналізувати і планувати співвідношення обсягів виробництва, цін і собівартості продукції.
Виробничі витрати включають:
· Прямі матеріальні витрати;
· Прямі витрати з оплати праці з відрахуваннями на соціальні потреби;
· Втрати від шлюбу;
· Виробничі накладні витрати.
Виробничі накладні витрати складаються з витрат на експлуатацію виробничих машин та обладнання та цехових витрат.
Періодичні витрати поділяються на:
· Комерційні;
· Адміністративні.
До них відноситься істотна частина загальної маси витрат на управління, обслуговування виробництва, збут продукції, яка залежить не від обсягу виробництва та продажів, а від організації виробничо-комерційної діяльності, ділової політики адміністрації, тривалості звітного періоду, структури підприємства та інших факторів.
За техніко-економічним призначенням розрізняють основні (технологічні) та накладні витрати.
Основні (технологічні) витрати – безпосередньо пов'язані з виробництвом та наданням послуг, до них відносяться перші шість статей витрат: витрати на оплату праці, вартість матеріалів, палива, електроенергії, інші витрати, пов'язані з об'єктом калькулювання.
Накладні - пов'язані з обслуговуванням окремих підрозділів (цехів, ділянок) або організації загалом та управлінням ними.
Важливе значення при калькулюванні собівартості та оцінці готової продукції має угруповання витрат у залежності від часу їх виникнення та віднесення на собівартість продукції. За цією ознакою витрати поділяються на:
· поточні;
· Майбутнього звітного періоду;
· Майбутні.
До поточних відносяться витрати з виробництва та реалізації продукції даного періоду. Вони принесли дохід у сьогоденні та втратили здатність приносити дохід у майбутньому.
Витрати майбутнього періоду - це витрати, вироблені в поточному звітному періоді, але підлягають включенню в собівартість продукції, яка буде випускатися в наступні звітні періоди (наприклад, витрати на освоєння цехів, виробництв, що вводяться в експлуатацію, на підготовку та освоєння нових видів продукції на діючих підприємствах ). Такі витрати мають принести дохід у майбутньому.
До майбутніх відносять витрати, які у даному звітному періоді ще не вироблені, але для правильного відображення фактичної собівартості підлягають включенню до витрат виробництва за даний звітний період у плановому розмірі (витрати на оплату відпусток робітників, виплату одноразової винагороди за вислугу років та інші витрати, що мають періодичний характер).
У процесі прийняття управлінських рішень керівник повинен володіти достатньою інформацією, яка обіцяла б вигоду підприємству від виробництва того чи іншого виду товару. У умовах особливу значимість набуває поділ витрат за такі види:
· Альтернативні (поставлені);
· Диференціальні;
· Безповоротні;
· Інкрементні;
· Маржинальні;
· Релевантні.
На підприємствах обмеженість ресурсів породжує обмеження виробничих можливостей. Кожна ресурсна одиниця має деяку віддачу, що характеризує ефективність її виробничого використання. Віддача має межі. Навіть при найкращій, матеріалозберігаючій технології з тонни руди не отримати більше тонни металу. Продуктивність людей, машин, обладнання також має верхню межу. В результаті, при даній кількості ресурсів існує граничний обсяг випуску продукції. У умовах можливість збільшення виробництва одного товару досягається ціною зниження виробництва іншого. На цьому факті ґрунтується поняття альтернативної вартості.
Альтернативна вартість товару визначається кількістю іншого товару, від якого доводиться відмовитись, щоб придбати, отримати додаткову одиницю даного. Це вартість відкинутої, втраченої альтернативи, яку довелося замінити кращої, тобто. ціна втрати, втраченої можливості.
Витрати, зумовлені відмовою від одного товару на користь іншого, називають альтернативними (поставленими) витратами. Вони означають втрачену вигоду, коли вибір однієї дії унеможливлює появу іншої дії. Альтернативні витрати виникають у разі обмеженості ресурсів. Якщо ресурси не обмежені, поставлені витрати дорівнюють нулю.
Кожне подальше збільшення виробництва продовольчих товарів певну кількість одиниць вимагає дедалі більшого зниження виробництва непродовольчих товарів, тобто. поставлених витрат. Те саме спостерігається і при збільшенні виробництва непродовольчих товарів за рахунок зниження випуску продовольчих. Звідси і випливає закон зростання поставлених витрат (втрачених можливостей, додаткових витрат), який відбиває якість ринкової економіки, за яким для отримання кожної додаткової одиниці одного товару доводиться розплачуватися втратою дедалі більшої кількості інших товарів, тобто. збільшенням втрачених можливостей.
Диференціальні витрати – це величина, яку відрізняються витрати під час розгляду двох альтернативних рішень. Наприклад, розглядаються два альтернативні місця для будівництва нового виробничого цеху. Якщо буде обраний район «А», щорічні витрати на його утримання становитимуть 800 тис. крб., якщо район «В» – 600 тис. крб. Диференціальні витрати на утримання виробничого цеху становитимуть 200 тис. крб. (800 – 600).
Диференціальні витрати також називають додатковими чи приростними. У наведеному прикладі приріст витрати з утримання цеху складуть 200 тис. руб., якщо цех переміститься з району «В» до району «А». Рішення щодо введення додаткових змін на заводі, збільшення штату працівників також включають диференціальні витрати.
Безповоротні витрати – це витрати, які було зроблено у минулому результаті раніше прийнятого рішення. Отже, вони не можуть вплинути на майбутні витрати і не можуть бути змінені будь-якою справжньою чи майбутньою дією. Прикладом таких витрат може бути первісна вартість закуплених матеріалів та обладнання. Незважаючи на те, що придбані ресурси не використовуються зараз, витрати на їх придбання не можуть бути змінені майбутніми діями.
Інкрементні витрати є додатковими і виникають у разі виробництва якоїсь партії продукції додатково. Наприклад, якщо в результаті якогось рішення збільшуються постійні витрати (виплачується премія за понаднормові роботи), ці витрати називають інкрементними. Якщо прийняте рішення про додатковий випуск не спричиняє збільшення абсолютної суми постійних витрат, то інкрементні витрати дорівнюють нулю.
Маржинальні витрати - це додаткові витрати, коли виготовляється ще одна одиниця продукції. Такі витрати розраховуються не весь випуск, але в одиницю продукції.
Маржинальні витрати зазвичай різні за різних обсягів виробництва. Вони зменшуються зі збільшенням випуску продукції.
Залежно від специфіки прийнятих рішень витрати поділяються на релевантні та нерелевантні.
Релевантними (тобто. суттєвими, значними) витратами вважатимуться ті витрати, які залежить від аналізованого управлінського рішення. Зокрема витрати минулих періодів не можуть бути релевантними, оскільки вплинути на них вже не можна. У той самий час, поставлені витрати (втрачена вигода) релевантні до ухвалення управлінських рішень.
Процес управління для підприємства включає у собі як прогнозування, планування, облік і аналіз витрат, а й регулювання і їх рівня. Для цих цілей застосовується наступна класифікація витрат: регульовані та нерегульовані; ефективні та неефективні; в межах норм та за відхиленнями від них; контрольовані та неконтрольовані.
За ступенем регулюваності витрати поділяються на повністю, частково і слабко регульовані.
Повністю регульовані витрати виникають насамперед у сферах виробництва та розподілу. Це витрати, зареєстровані за центрами відповідальності, величина яких залежить від ступеня їхнього регулювання з боку менеджера. Довільні витрати мають місце, головним чином, у НДДКР (науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах), маркетингу та обслуговуванні клієнтів. Слабо регульовані (задані) витрати виникають у всіх функціональних областях.
Ступінь регулюваності витрат залежить від специфіки конкретного підприємства: застосовуваної технології; організаційної структури; корпоративної культури та інших факторів. Тому універсальної методики класифікації витрат за рівнем регулюваності не існує, її можна розробити стосовно конкретного підприємства. Ступінь регульованості витрат відрізнятиметься залежно від таких умов:
а) тривалості періоду часу (при тривалому періоді з'являється можливість впливати ті витрати, які у короткому періоді вважаються заданими);
б) повноваження особи, яка приймає рішення (витрати, які є заданими на рівні начальника цеху, можуть виявитися регульованими на рівні директора підприємства).
Поділ витрат на регульовані та нерегульовані необхідно передбачити у звітах про виконання кошторису за центрами відповідальності. Це дозволить виділити сферу відповідальності кожного менеджера та оцінити його роботу щодо контролю за витратами підрозділу підприємства.
На результати діяльності підприємства істотно впливає розподіл витрат за продуктивні (ефективні) і непродуктивні (неефективні).
Ефективні – це продуктивні витрати, у яких отримують доходи від тих видів продукції, випуск яких було вироблено ці витрати.
Неефективні витрати – це витрати непродуктивного характеру, у яких не будуть отримані доходи, оскільки нічого очікувати вироблено продукт. Це втрати на виробництві. До них відносяться втрати від шлюбу, простоїв, недостачі та псування товарно-матеріальних цінностей та ін. Обов'язковість виділення неефективних витрат трактується тим, щоб не допустити проникнення втрат у планування та нормування.
Важливе значення в управлінні витратами має система контролю, яка забезпечує повноту та правильність дій у майбутньому, спрямованих на зниження витрат та зростання ефективності виробництва. Для забезпечення системи контролю над витратами їх поділяють на контрольовані та неконтрольовані.
Контрольовані – це витрати, що піддаються контролю із боку суб'єктів управління. За своїм складом вони відрізняються від регульованих, тому що мають цільовий характер і можуть бути обмежені окремими витратами. Наприклад, по підприємству необхідно проконтролювати витрати запасних частин на ремонт устаткування, що у всіх підрозділах підприємства.
Неконтрольовані - це витрати, що не залежать від діяльності суб'єктів управління. Наприклад, зміна цін на паливно-енергетичні ресурси тощо.
Важливою умовою ефективного контролю над витратами є їх розподіл витрат у межах норм (стандартів) і з відхиленням від них. На підставі наявної інформації про відхилення за витратами керівник може виробити та здійснити коригувальні впливи. Він може вибрати одну із трьох ліній поведінки: нічого не робити, усунути відхилення або переглянути норми (стандарти). При побудові системи контролю витрат необхідно визначити:
1) систему підконтрольних показників, склад та рівень деталізації підконтрольних показників;
2) терміни подання звітності;
3) розподіл відповідальності за повноту, своєчасність та достовірність інформації, що міститься у звітах з витрат, тобто «прив'язка» системи контролю до центрів відповідальності на підприємстві.
Щоб система контролю витрат на підприємстві була ефективною, необхідно спочатку виділити центри відповідальності, де формуються витрати, класифікувати витрати, а потім скористатися системою управлінського обліку витрат. В результаті керівник підприємства отримає можливість своєчасно виділяти «вузькі місця» у плануванні, формуванні витрат та приймати відповідні управлінські рішення.
3 Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції
Під калькулюванням собівартості слід розуміти як обчислення фактичної собівартості одиниці виробленої продукції, а й інші роботи з обчисленню собівартості:
· Продукції, робіт, послуг допоміжних виробництв, спожитих основним виробництвом;
· Проміжних товарів (напівфабрикатів) підрозділів основного виробництва, що використовуються на наступних стадіях виробництва;
· Продукції підрозділів підприємства для виявлення результатів їх діяльності;
· Усього товарного випуску підприємства;
· Випуску і відповідно одиниці виду готової продукції та напівфабрикатів власного виробництва (виконаних робіт або наданих послуг тощо), що реалізуються на бік.
У світовій бухгалтерській практиці питанням внутрішньогосподарського обліку, у тому числі методик планування та обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, надається великого значення. Метод калькулювання передбачає систему виробничого обліку, коли він визначаються фактична собівартість продукції, і навіть витрати на одиницю продукції.
Під шляхом обліку витрат за виробництво і калькулювання собівартості продукції зазвичай розуміють сукупність прийомів організації документування й відображення виробничих витрат, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукції і на необхідну інформацію контролю над цим процессом.
Вибір методу калькулювання собівартості продукції пов'язані з технологією виробництва, його організацією, особливостями своєї продукції.
В основі класифікації методів - об'єкти обліку витрат на виробництво, об'єкти калькулювання та способи контролю за собівартістю. При всьому різноманітті їх можна згрупувати за двома основними напрямками: об'єктами обліку витрат та оперативністю контролю за витратами.
По об'єктах обліку витрат зазвичай виділяють два основні методи калькуляції витрат:
· Позамовний метод;
· Попроцесний метод.
По оперативності контролю існують методи обліку витрат у процесі виробництва та методи обліку та калькулювання минулих витрат.
Зупинимося на трьох основних методах, передбачених у типових методичних рекомендаціяхз планування, обліку та калькулювання собівартості продукції.
Основними методами обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є позамовний і попроцессний методи, інші системи калькулювання, зазвичай, є різновиди названих методів. В управлінському обліку об'єднані вітчизняні простий (попроцессний) та передільний методи в один, який перекладається як «попроцессне калькулювання» (process-costing), крім того, суттєвих відмінностей між змістом «процесу» та «переділу» практично не існує.
В основі поділу позамовного та попроцесного методів лежить методика калькулювання собівартості одиниці продукції. Цей показник є дуже корисним для діяльності підприємства з цілого ряду причин. Розрахунок витрат за одиницю продукції необхідний обгрунтування виробництва нових видів продукції, визначення прибутковості окремих виробничих ліній, визначення рівня відпускних цін тощо. Калькулювання собівартості одиниці виробленої продукції також сприяє процесам планування і контролю різних рівнях управління підприємством.
У тих галузях, де одиниця продукції має певні характерні властивості та легко ідентифікується, застосовується позамовний метод. Іншими словами, основна сфера застосування позамовного методу – це індивідуальне та дрібносерійне виробництво, а також допоміжні виробництва.
Там, де одиниця продукції губиться в масі інших таких самих одиниць, найкращий попроцессний метод, який переважає в масових виробництвах з послідовною переробкою вихідної сировини в готовий продукт, з комплексним використанням сировини, а також у видобувних галузях промисловості та енергетиці. Відмінність розрахунку собівартості одиниці виробленої продукції теоретично досить добре обгрунтовується, проте практично нерідко застосовуються поєднання даних методів.
Розглянемо докладніше кожен із зазначених методів.
Позамовний метод калькулювання витрат.
При позамовній калькуляції об'єктом калькулювання є окреме замовлення, окрема робота, яка виконується відповідно до особливих вимог замовника, та термін виконання кожного замовлення відносно невеликий. Робота зазвичай проводиться на заводі або в майстерні, де замовлення проходить через ряд операцій як безперервно визначену одиницю.
Цей метод застосовується там, де кожна одиниця витрат відрізняється від будь-якої іншої одиниці витрат, і хоча певні замовлення іноді повторюються, бажано щоразу, коли ці витрати виникають, визначати їх заново.
Відрядна робота характеризується великою різноманітністю замовлень клієнтів, що виконуються у виробничій майстерні або на заводі. Робітники працюють на виробничому устаткуванні над серією замовлень протягом нетривалих періодів часу, що потребує наявності надійної системи виробничого планування та контролю.
Витрати акумулюються на індивідуальній основі для кожного замовлення на заводі. Основним обліковим документом для цієї інформації є «Картка/аркуш обліку витрат на виконання замовлення» або «Калькуляційна картка», яка заповнюється в індивідуальному порядку для всіх замовлень та регулярно коригується відповідно до будь-яких витрат, що виникають у зв'язку з конкретним замовленням. Калькуляційна картка має у своїй основі побудову на кшталт калькуляційного рахунки.
Через невелику кількість записів про витрати щодо будь-якого замовлення не важко буде отримати дані про повні витрати на виконання цього замовлення, занесені до картки обліку витрат. Ця картка може також включати порівняльні дані будь-якої попередньої оцінки, зроблена перед початком роботи над замовленням.
Матеріали, що використовуються для виконання кожного замовлення, повинні враховуватися за відповідними вимогами на відпуск матеріалів, що виписуються або майстром, який відповідає за виконання замовлення, або відділом виробничого контролю. Відпущені матеріали оцінюються залежно від основи.
Час, витрачений на кожне замовлення, враховується у позаказових цехових нарядах або табелях обліку часу особами, які виконують роботу, та оцінюється відділом калькуляції витрат, що вносить відповідні дані до картки обліку витрат.
Спеціальні закупівлі або інші прямі витрати, що виникли, повинні також записуватися в картку обліку витрат. Відповідні суми таких закупівель виходять з урахуванням аналізу рахунків придбані матеріали.
На кожне замовлення нараховується своя частка виробничих накладних витрат заводу з проходження замовлення через різні виробничі центри витрат підприємства. Нарахування проводиться з урахуванням зумовлених баз розподілу.
Після виконання замовлення в позамовну картку обліку витрат включають заздалегідь визначену надбавку покриття витрат з реалізації та адміністративних витрат. Потім бухгалтерія порівнює узгоджену продажну ціну з сумарними витратами виконання замовлення, щоб визначити прибуток або збиток від цього замовлення.
Контрактний метод калькулюванняВитрат є продовженням позамовного методу. Цей метод застосовується в тих випадках, коли замовлення (контракти) є великомасштабними і коли для виконання контракту потрібен тривалий період часу (зазвичай більше одного року). Прикладами галузей, де застосовуються методи контрактної калькуляції витрат, є машинобудування, дорожнє будівництво тощо.
Як із позамовної калькуляції витрат, витрати з кожному договору враховуються окремо. Для великих контрактів характерно розміщення робочої сили весь термін дії договору, і більшість виникаючих витрат ставляться лише до цього договору. Прямий характер більшості витрат дозволяє точно розрахувати основну частину витрат за контрактом.
Попроцесний метод.
Попроцессний (попередній) метод використовується для встановлення середньої собівартості партії однакових одиниць витрат за період часу.
Цей метод застосовується у тих випадках, коли практично неможливо встановити витрати, пов'язані з окремими одиницями витрат (як це відбувається при використанні методу позаказової калькуляції) через безперервний характер процесу виробництва. Прикладом одиниці виробленої продукції, підходящої під визначення калькуляції у процесах, є тонна нафти на нафтопереробному заводі. Нафта переробляються безперервно, і кожна тонна має самі характеристики, що й попередня. Неможливо встановити точні витрати на певні тонни, що пройшли цикл переробки.
У тих випадках, коли використовується метод калькуляції витрат виробництва за процесами, всі одиниці виробленої продукції призначені для створення запасів.
Всі замовлення продажу задовольняються потім з допомогою цього запасу однорідних товарів. Так як товари, що відпускаються однакові, відпадає необхідність встановлювати собівартість будь-якої конкретної одиниці продукції, а оскільки процес виробництва безперервний, то зазвичай неможливо встановити певну кількість матеріалу або виробничий час, відведені на кожен окремий виріб.
Єдиною можливістю є підсумовування всіх витрат підприємства (або витрат центрів витрат, що входять до складу підприємства) за певний період часу та розподіл цих витрат на загальну кількість виробів, виготовлених за цей період, для отримання середнього показника витрат виробництва у розрахунку на одиницю продукції.
Зазвичай виробництво продукції підприємства включає більше виробничого процесу. Метод калькуляції витрат провадження у процесах враховує це шляхом відкриття окремих «рахунків процесів», кожному за процес і накопичення всіх витрат із процесу цих рахунках.
У міру виробництва виробу етап виходу продукції одного процесу стає етапом введення для іншого, і це відображається в рахунках процесів таким чином, що сумарні витрати виробництва, що стосуються всіх вироблених одиниць витрат до моменту обліку їх як готові вироби, можна легко визначити в будь-який час .
Коли основні моменти калькуляції витрат провадження у процесах застосовуються до надання підприємством послуг, то описи використовуваних методів калькуляції витрат застосовується термін «поопераційна калькуляція». Прикладом такої послуги є консультування керівництва, де одиницею продукції є години роботи. Для послуг такого роду необхідний розрахунок середньої вартості одиниці послуги за конкретний період часу, а процедури, що використовуються, будуть аналогічні тим, які застосовуються при калькуляції витрат виробництва за процесами.
Метод попартійної калькуляції витрат поєднує елементи як позамовної, і попроцессной калькуляції витрат. Партія визначається як кількість однакових одиниць витрат (як при калькуляції витрат виробництва за процесами), що розглядається як замовлення (як при позамовній калькуляції витрат) окремо від інших замовлень або процесів, що виконуються підприємством.
Нормативний метод.
Завданням нормативного способу обліку витрат за виробництво є своєчасне попередження нераціонального витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. В основі своєї він містить технічно обґрунтовані розрахункові величини витрат робочого часу, матеріальних та фінансових ресурсів на одиницю продукції, робіт, послуг. Норми виробничих витрат відображають технічний та організаційний рівень розвитку підприємства, впливають на його економіку та на кінцевий результат діяльності. Відхилення від норм показують, як дотримуються технології виготовлення продукції, норми витрати сировини, матеріалів, витрат праці і т.д. Вони поділяються на позитивні, що означають економію у витратах, і негативні, що спричиняють їх збільшення.
Розрахунки фактичної собівартості здійснюються за такою формулою:
Фс = Нс ± Він ±Ін
де Фс – фактична собівартість;
Нс – нормативна собівартість;
Він - відхилення від норм (економія чи перевитрата);
Ін – зміни норм (у бік їх збільшення чи зменшення).
Для розрахунку фактичної собівартості одиниці виробленої продукції необхідно розрахувати індекси відхилень від і змін норм:
Індекс економії (%) = Сума відхилень від норм або сума змін норм *100%
Нормативна собівартість випуску
Таким чином, можна визначити основні елементи нормативного методу обліку витрат виробництва:
· Складання нормативних калькуляцій по виробах з урахуванням змін норм на початок поточного місяця;
· роздільний облік витрат виробництва за нормами та відхиленнями від норм;
· Облік змін норм, складання звітних калькуляцій;
· Аналіз фактично вироблених витрат, виявлення та усунення причин відхилень від норм.
Нормативний метод обліку забезпечує оперативність та можливість попереднього контролю виробничих витрат і фактично задовольняє всі вимоги та управлінського обліку, що говорить про призначення облікової інформації та її важливість. Нормативний метод відповідає широко застосовуваній Заході системі «стандарт-кост» («standart-cost»), що складається зі стандартів (норм) на витрати матеріалів, праці, накладних витрат і розроблених з їхньої основі стандартних калькуляцій.
Розглянемо метод обліку витрат за виробництво системою «Директ-костинг».
Директ-костинг - система управлінського (виробничого) обліку, що виникла і розвивається в умовах ринкової економіки. У нашій країні поширена система обліку та калькулювання повної собівартості. При методі директ-костинг враховується обмежена (усічена) собівартість, у якому включаються лише прямі (змінні) витрати, а частка постійних витрат списується безпосередньо рахунок реалізації.
Цей принцип нормативно дозволено до використання у системі бухгалтерського обліку, починаючи з звітний період за 1996 рік.
Розглянемо відмінність обліку за елементами від обліку повних витрат:
· Облік за видами витрат (тут відсутні важливі особливості);
· Облік витрат за місцями виникнення (організується з поділом на постійну/змінну частини, причому як облік планових витрат та їх відхилень від фактичних);
· Облік за носіями витрат (постійні витрати не розподіляються між носіями і лише змінні відносять на носії);
· Облік результатів за носіями витрат (змінні витрати на одиницю віднімають з ціни виробу і на основі різниці обчислюють брутто-прибуток);
· Облік результатів за період (загальну виручку за період порівнюють з величиною змінних витрат, а загальну суму постійних витрат за період відносять на той період, у якому вона виникла).
Систему «директ-костинг» не можна віднести ні до методів обліку витрат на виробництво, ні до методів калькулювання. Можливість її застосування на практиці вітчизняних підприємств передбачає інтеграцію на єдину систему управлінського (виробничого) обліку методів обліку витрат за виробництво, калькулювання собівартості продукції, обліку виробничих результатів, аналізу витрат і результатів прийняття управлінські рішення. Саме це елементи є складовими частинами західної системи управлінського (виробничого) обліку «директ-костинг».
Властивий для західної організації обліку поділ загальної бухгалтерії на управлінську (виробничу) та фінансову не є характерним для вітчизняної практики. Директ-костинг у країнах може застосовуватися за обох випадках зв'язку виробничої та фінансової бухгалтерії. Тому його можна використовувати при існуючій на наших підприємствах єдиній системі бухгалтерського обліку.
На вітчизняних підприємствах добре налагоджено облік витрат за місцями їх виникнення (дільницям, бригадам, цехам, виробничим підрозділам). Доповнення цього обліку класифікацією витрат за місцем їх виникнення на постійні та змінні підвищить аналітичність виробничого обліку, причому без особливих трудовитрат.
Калькулювання на рівні прямих (змінних) витрат, що здійснюється в системі «директ-костинг», значно підвищує точність калькуляцій, оскільки в цьому випадку в них включаються лише витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом даного виробу, і собівартість виробу не спотворюється внаслідок непрямого розподілу великого кількості постійних витрат. Це веде до скорочення обсягу обліково-калькуляційних робіт та збільшення термінів, періодичності складання фактичних звітних калькуляцій до одного разу на квартал або навіть на рік.
Нормативні калькуляції виробів за змінними витратами – один із елементів інтеграції директ-костингу та нормативного обліку, що позитивно впливає на оперативність та аналітичність виробничого обліку.
Питання 2. Особливості обліку витрат та калькулювання собівартості продукції на енергопідприємствах
1 Облік витрат на енергопідприємствах
Електроенергія виробляється на теплових, гідравлічних та атомних станціях. Теплова енергія виробляється на теплових та атомних станціях.
Найважливішою особливістю енергетичного виробництва є те, що підприємства цієї галузі працюють безпосередньо на споживача без створення складських запасів та обліку незавершеного виробництва, а вироблені за звітний період витрати повністю списуються на собівартість виробленої енергії. Тому немає необхідності розподіляти їх між готовою продукцією та незавершеним виробництвом.
Збіг у часі фази виробництва енергії із фазою її споживання залежить від режиму споживання енергії. В окремі періоди потреба в енергії може збільшуватися або зменшуватися, що впливає на режим роботи станцій. Для підтримки постійної відповідності між споживанням енергії та її виробництвом, забезпечення безперебійності постачання споживачів електроенергією на електростанціях необхідно мати резервні виробничі потужності. Додаткові витрати, пов'язані з їх змістом, включаються до собівартості енергії.
Цикл виробництва енергії на електростанції завершується її передачею лініями електромереж до споживачів. У процесі передачі близько 8 - 9% електроенергії витрачаються на транспорт та перетворення та відшкодовують комерційні втрати. Передача та розподіл електроенергії викликають необхідність її трансформації з низької на високу напругу (на підвищуючих підстанціях) і з високої на низьку напругу (на знижувальних підстанціях). Оскільки вироблення та реалізація енергії становлять єдиний безперервний технологічний процес, у її виробничу собівартість поряд із витратами на виробництво включаються і витрати на розподіл і доставку енергії до споживачів, обчислюється собівартість франко - споживач.
В енергетиці технологічний процес характеризується перетворенням одного виду енергії на іншу - теплову, механічну та електричну: на теплових електростанціях в результаті згоряння газу, вугілля, мазуту; на атомних електростанціях внаслідок використання атомної енергії; на гідроелектростанціях – енергії напору води.
Особливість вироблення енергії на теплових, атомних та гідростанціях впливає на структуру витрат на виробництво та номенклатуру статей витрат. Так, на теплових станціях найбільша питома вага у витратах виробництва займає вартість палива на технологічні цілі, а на гідроелектростанціях цей вид витрат взагалі відсутній, але великі витрати на амортизацію та утримання основних засобів.
p align="justify"> Процес вироблення енергії складається з окремих технологічних стадій (фаз), на основі яких будується виробнича структура електростанції. На теплових електростанціях виділяються цехи: паливно-транспортний, котлотурбінний, електричний та теплофікаційне відділення. За ними групуються витрати на виробництво. На гідроелектростанціях облік витрат ведеться з гідротехнічного, машинного (турбінного) та електротехнічного цехів.
На порядок обчислення собівартості впливає номенклатура продукції, що виробляється. В енергетиці на одних підприємствах виробляється один вид продукції (електроенергія), на інших – два (електрична та теплова енергія). У першому випадку собівартість визначається загальною величиною вироблених витрат, у другому - вони мають бути розподілені між окремими видами енергії.
Основною ланкою є енергетичні системи, які мають адміністративно - територіальний поділ та перетворені на АТ-енерго. Вони включають, як правило: електростанції, лінії електропередачі, теплові мережі, збутові органи (енергозбут), ремонтні та інші підприємства. Облік витрат та калькулювання собівартості здійснюються за окремими електростанціями та в цілому по енергосистемі.
Окремі енергетичні системи пов'язані між собою лініями передачі енергії, електроенергія може надходити з однієї енергосистеми до іншої. Вартість отриманої електроенергії відображається за статтею "Покупна енергія".
Таким чином, в енергетиці виробляється проста продукція, що не складається з окремих частин, вузлів та деталей, є один переділ, в якому виробляється безпосередньо готова продукція, на окремих технологічних стадіях відбувається видозміна енергії, відсутні залишки незавершеного виробництва, що дозволяє всі витрати за місяць віднести повністю на вироблену у цьому періоді енергію, застосовується попроцесний метод обліку собівартості продукції.
2 Номенклатура статей витрат
Облік витрат та калькулювання собівартості виробництва та передачі електричної та теплової енергії здійснюються за статтями витрат:
1. Паливо на технологічні цілі.
2. Вода на технологічні цілі.
3. Основна заробітна плата виробничих робітників.
4. Додаткова вести виробничих робочих.
5. Відрахування на соціальні потреби.
6. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання.
7. Витрати з підготовки та освоєння виробництва.
8. Загальновиробничі витрати.
9. Загальногосподарські (загальностанційні) витрати.
10. Покупна енергія.
У застосовуваній енергетиці номенклатурі статей калькуляції відсутні такі статті, як " Сировина і матеріали " , " Зворотні відходи " і " Втрати від шлюбу " . Це викликано тим, що тут відбувається лише перетворення одного виду енергії на інший, і не споживаються основні матеріали. Відсутність статті "Комерційні витрати" пояснюється тим, що процеси виробництва та передачі енергії здійснюються одночасно, і тому витрати на утримання енергетичних мереж включаються до її виробничої собівартості.
Додатковими статтями для енергопідприємств є: "Вода на технологічні цілі" та "Покупна енергія". Стаття "Вода на технологічні цілі" застосовується у теплових електростанціях, районних котельнях та теплових мережах. За статтею відображаються витрати на воду, що витрачається на технологічні цілі, витрати на хімічне очищення води, що складаються з заробітної плати, вартості хімічних реактивів та інших допоміжних матеріалів Вода, що витрачається на технологічні цілі, споживається:
У котлотурбінному цеху - на харчування котлів, для гідрозоловидалення та золоуловлювання системи циркуляційного водопостачання;
У теплофікаційному відділенні – для поповнення системи теплофікації та відпустки споживачам гарячої води;
В електроцеху – для охолодження трансформаторів.
Вода, що отримується з боку, а також від власного водопостачання, та хімічно очищена вода власного приготування оцінюється фактичною собівартістю.
Стаття "Покупна енергія" використовується лише енергетичними системами для відображення вартості енергії, отриманої від суміжних енергосистем та блок-станцій. Витрати на покупну енергію розраховуються за окремими блоками - станціями та суміжними енергосистемами виходячи з кількості купованої у них енергії та встановлених розрахункових тарифів.
Стаття "Паливо на технологічні цілі" застосовується на теплових електростанціях та в районних котельнях. По ній відображається вартість палива, витраченого на вироблення електричної та теплової енергії. Важливим фактором формування цієї статті є транспортні витрати, розмір яких залежить від відстані перевезення. Насамперед, це витрати на транспортування газу, на якому працює понад 60% електростанцій, та вугілля, що займає близько 28% обсягу споживаного палива. Крім того, електростанції, що спалюють низькосортне вугілля, оплачують перевезення баласту, що міститься в цьому вугіллі, що ще більше збільшує витрати на транспортування. Таким чином, теплостанції з найгіршими техніко-економічними показниками, але ті, що знаходяться поблизу паливної бази, матимуть меншу собівартість, ніж станції, максимально віддалені від неї.
На статтю "Основна заробітна плата виробничих робітників" відноситься заробітна плата виробничих робітників та фахівців, які безпосередньо беруть участь у процесі виробництва, передачі та розподілу енергії.
3 Облік витрат за виробництво енергії
На теплових електростанціях, що виробляють електричну енергію, угруповання витрат ведеться за такими підрозділами:
Паливно-транспортний цех;
Котлотурбінному цеху (включаючи хімводоочищення);
Теплофікаційне відділення;
Електричний цех.
По паливно-транспортному цеху враховуються витрати на доставку палива від станції або пристані його надходження до паливних складів до розвантажувальних пристроїв котельні, по механічній подачі палива до верхніх бункерів (при роботі на вугіллі) або видаткових баків котельні (при роботі на рідкому паливі); переробки твердого палива у пилоподібний стан. Сюди також включаються витрати на утримання складів зберігання палива та самого паливно-транспортного цеху. Всі витрати даного цеху відображаються за такими статтями, як основна та додаткова заробітна плата виробничих робітників, відрахування на соціальні потреби, витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі витрати.
Витрати котлотурбінного цеху складаються з вартості палива на технологічні цілі, витрат з водоприготування та хімічного її очищення, по золовидаленню, вмісту тепловимірювальної лабораторії, експлуатації турбін, відпуску відпрацьованої пари, по охолодженню машин і конденсату. Витрати цеху складаються із заробітної плати вахтового, обслуговуючого та цехового персоналу, витрат на утримання та експлуатації будівель та обладнання машинного залу (турбін), споруд з охолодження машин та конденсації пари (водоприймачів, градирень, насосних установок тощо).
Найбільшу питому вагу у витратах котлотурбінного цеху займає паливо. Контроль за його витратою здійснює технічний відділ електростанції, щодня враховуючи кількість палива, що спалюється. Відділ складає добові звіти про витрату палива, на основі яких наприкінці місяця складається технічний звіт (звід добових звітів) та передається до бухгалтерії, де використовується для списання витрати пального на виробництво.
Витрати газу встановлюються за показаннями газолічильників. Витрата вугілля на виробництво за звітний період визначається після закінчення місяця на підставі двостороннього акту паливно-транспортного та котлотурбінного цехів, складеного за даними інвентаризації палива та технічного звіту.
Попередньо дані технічного звіту звіряються з даними про надходження вугілля у виробництво з урахуванням зміни його залишків у бункерах та розвантажувальних пристроях на початок та кінець звітного місяця. Перехідні залишки палива в бункерах та розвантажувальних пристроях фіксуються в актах інвентаризації на кінець кожного місяця. За результатами інвентаризації коригуються дані технічного звіту.
На атомних електростанціях ядерне паливо, заряджене в реактор, не є ще витратою на виробництво, а розглядається як внутрішнє переміщення зі сховищ до місця його споживання та продовжує рахуватися в обліку на рахунку "Паливо". На витрати виробництва ядерне паливо списується за нормами на фактичне вироблення енергії щомісяця.
Вся витрата палива на виробництво незалежно від виду та марки (газ, вугілля, мазут) наводиться до єдиного вимірювача шляхом перерахунку на умовне паливо з теплотою згоряння 7000 Ккал/кг. Перерахунок ґрунтується на лабораторних аналізах відібраних проб палива, що витрачається. Дані про витрати пального в умовному вимірі використовуються для визначення питомої витрати палива на одиницю енергії під час розподілу витрат між видами енергії.
Паливо, витрачене виробництва у натуральних вимірниках, враховується за середньозваженою фактичної вартості заготівлі. Наприклад, 1 т вугілля визначається з урахуванням залишку палива початку місяця і може бути виражена наступною формулою:
Сс.з = (Сз + З): (Кз + Ко)
де Сс.з – середньозважена фактична вартість палива (1 т вугілля);
Сз - вартість палива, заготовленого цього місяця, руб.;
Со - вартість палива, що у залишку початку місяця, крб.;
Кз - кількість палива, заготовленого цього місяця, т;
Ко - кількість палива, що у залишку початку місяця, тобто.
До заготівельної собівартості палива входить вартість палива за рахунками постачальників, включаючи знижки (надбавки) з покупних цін за знижену (підвищену) якість палива, залізничний тариф або водний фрахт та інші витрати до пункту призначення (залізнична станція чи пристань).
По електричному цеху враховуються витрати з виробництва електроенергії, трансформації та відпуску її з шин станції у мережу та на власні потреби електростанції. Ці витрати складаються із заробітної плати вахтового, обслуговуючого та цехового персоналу, витрат на утримання та експлуатації електрообладнання (електрогенераторів, розподільних пристроїв, підвищильних підстанцій), інших витрат, пов'язаних із утриманням цеху та електролабораторії.
По теплофікаційному відділенню відображаються витрати на утримання, ремонту та амортизації бойлерних та пароперетворювальних установок, заробітна плата обслуговуючого персоналу.
Для обліку витрат за окремими цехами при журнально-ордерній формі використовується відомість N 12Е "Витрати з цехів основного виробництва". Вона має форму таблиці, в підлягає якій перераховуються статті калькуляції, а, по витратах, що з утриманням і експлуатацією устаткування, і цеховим витратах є аналітичні статті, у присудку перераховуються кореспондуючі рахунки, з яких списують витрати виробництва. Узагальнення витрат за місцем їх виникнення підвищує достовірність калькулювання окремих видів енергії та сприяє посиленню контролю над витратами виробництва.
Загальногосподарські (загальностанційні) витрати враховуються в цілому по електростанції у відомості N 15. По закінченні місяця вони списуються на основне виробництво та включаються до собівартості окремих видів енергії.
Підсумовуючи витрати цехів та загальногосподарські (загальностанційні) витрати, одержують загальну величину витрат на виробництво продукції за місяць. Проте ці витрати ставляться як на вироблену енергію, а й у відходи виробництва (золу, шлак). При калькулюванні енергії вартість відходів, що реалізуються, віднімається з витрат на паливо. Таким чином, сума витрат на виробництво, відображена на рахунку "Основне виробництво" за вирахуванням виручки від реалізації відходів, становить виробничу собівартість електро- та теплоенергії.
На гідроелектростанціях облік витрат виробництва ведеться за підрозділами:
Гідротехнічний цех;
Машинний (турбінний) цех;
Електротехнічний цех.
По гідротехнічному цеху враховуються витрати на утримання, експлуатацію, ремонт та амортизацію гідротехнічних споруд (гребель, гребель, щитів на греблях, водосховищ, каналів, рибопідйомників та ін.), автомобільних та залізниць, що числяться на балансі гідростанції, різної контрольно - вимірювальної апаратури та пристроїв, а також заробітна плата обслуговуючого персоналу та інші витрати на утримання цеху.
По машинному (турбінному) цеху враховуються витрати на утримання, експлуатацію, ремонт та амортизацію гідротурбін, включаючи щити та затвори до турбін з усіма допоміжними пристроями та гідромеханічною автоматикою, механічного обладнання гідроспоруд, захисних загорож (решіток, сіток тощо), механізмів , що обслуговують затвори, підйомні та транспортні пристрої загального призначення (крани, ліфти, візки тощо) та іншого обладнання, що знаходиться у віданні цеху, а також заробітна плата обслуговуючого персоналу та інші витрати по цеху.
По електротехнічному цеху враховуються витрати на утримання, експлуатацію, ремонт та амортизацію гідрогенераторів, силових трансформаторів та реакторів, вимірювальних трансформаторів, акумуляторних батарей, розрядників, електромоторів, силових та контрольних кабелів, електрообладнання та електроапаратури відкритих підстанцій та розподільних пристроїв усіх напруг, тобто. всього обладнання, пов'язаного з виробленням та трансформацією електричної енергіїта відпусткою її з шин гідростанцій в електричну мережу та на власні потреби цехів. До витрат електроцеху включаються також витрати на утримання та експлуатацію електротехнічної лабораторії, високочастотних каналів зв'язку, промислових телевізійних установок, станції пожежно-охоронної сигналізації та годинофікації, радіотрансляційного вузла, автоматичної телефонної станції та телекомунікації, служби релейного захисту, автоматики та вимірювань, грозозахисту та т.п. .п., а також заробітна плата всього обслуговуючого персоналу та інші витрати на цех.
При обліку витрат на виробництво гідроелектростанції користуються тією ж номенклатурою статей витрат, що й теплові електростанції, за винятком тих статей, які безпосередньо відносяться до теплових станцій (паливо на технологічні цілі, вода на технологічні цілі).
На гідроелектростанції всі витрати є прямими і в повному обсязі включаються до собівартості виробленої електроенергії.
4 Розподіл витрат за видами енергії
У відомості "Витрати з цехів основного виробництва" збираються всі витрати на виробництво з окремих цехів. Наступним етапом облікової роботи є розподіл витрат між окремими видами енергії та калькулювання фактичної собівартості електричної та теплової енергії. При цьому витрати котлотурбінного та електротехнічного цехів, що беруть участь у виробленні тільки одного виду енергії, відносяться прямо на вироблену електроенергію, витрати теплофікаційного відділення – тільки на теплову енергію. Витрати паливно-транспортного та котлотурбінного цехів, що беруть участь у виробленні обох видів енергії, є загальними для електричної та теплової енергії та розподіляються між ними пропорційно витраті умовного палива. Загальностанційні витрати розподіляються між електричною та тепловою енергією пропорційно до суми витрат, врахованих по всіх цехах електростанції. Для розподілу витрат між електричною та тепловою енергією складається розробна таблиця. У ній проводиться також коригування витрат: собівартість електричної енергії зменшується, а теплової - збільшується вартість електроенергії, спожитої в теплофікаційному відділенні. Дані таблиці застосовуються при складанні звітної калькуляції.
5 Облік витрат на передачу та розподіл електричної та теплової енергії
Вироблена енергія на електростанції передається споживачеві. При передачі електроенергії витрати, що виникають, узагальнюються за напрямками:
а) повітряні лінії передачі високої та низької напруги та введення разом з підстанціями, що їх обслуговують, включаючи трансформаторні приміщення, фідерні пункти і фазокомпенсатори;
б) підземні кабельні лінії та введення разом з підстанцією, включаючи трансформаторні приміщення, фідерні шляхи та фазокомпенсатори.
Витрати з розподілу теплової енергії враховуються загалом у всіх фазах її передачі споживачам. До витрат на передачу та розподіл теплової та електричної енергії входять витрати на експлуатацію ліній тепломереж, бойлерних установок, утримання диспетчерського пункту, зокрема, утримання, ремонт та амортизація теплофікаційних трубопроводів, каналів, оглядових колодязів, іншого обладнання тепломереж та бойлерних установок, заробітна плата обслуговуючого персоналу з відрахуваннями на соціального страхування та інші витрати.
В електричних та теплових мережах застосовується таке ж угруповання витрат за економічними елементами та калькуляційними статтями, що й виробництву енергії, за винятком статті "Паливо на технологічні цілі". В електромережах, крім того, не застосовується стаття "Вода на технологічні цілі".
Облік витрат за однойменними статтями витрат виробництва - "Основна вести виробничих робітників" і "Відрахування на соціальне страхування із заробітної плати виробничих робітників" - аналогічні обліку цих витрат на електростанціях.
За калькуляційною статтею "Витрати утримання та експлуатації обладнання" в електричних та теплових мережах враховуються не лише витрати, що стосуються обладнання, але й витрати на утримання всіх передавальних пристроїв та споруд (ліній передачі, теплотрас тощо).
За статтею "Вода на технологічні цілі" в теплових мережах враховуються витрати на хімічно очищену воду, що отримується від електростанцій, або власні витрати на підготовку підживлення для поповнення витоку та теплових втрат.
За статтею "Загальногосподарські витрати" враховуються загальномережеві витрати госпрозрахункових мережевих управлінь, виділених на окремий баланс. Витрати з управління мережевих районів, не виділених на окремий баланс, враховуються у витратах з основного виробництва у складі загальновиробничих витрат.
6 Калькулювання собівартості електричної та теплової енергії
В енергопідприємствах та організаціях калькулюється собівартість електричної та теплової енергії. Об'єктом калькулювання є:
На електростанціях - вироблена електрична та теплова енергія;
В електричних та теплових мережах - передача та розподіл енергії;
В енергетичній системі – корисна відпустка енергії споживачам.
Калькуляційною одиницею є:
На електростанціях - 1 кВт х год електроенергії, відпущеної з шин електростанції, та 1 Гкал теплоенергії, відпущеної з колекторів електростанції;
В енергосистемах – 1 кВт х год і 1 Гкал енергії, корисно відпущених споживачам.
На електростанціях калькулюється собівартість товарної енергії: електроенергії, що відпущена з шин станції в електромережу, та теплоенергії - з її колекторів. Витрати на енергію, що використовується на свої технологічні цілі та на втрати її в мережах, не виключаються із витрат на виробництво і входять до собівартості товарної відпустки енергії. Після закінчення звітного періоду на електростанції складається звітна калькуляція.
По електричних та теплових мережах визначається собівартість кожного виду переданої енергії. Собівартість калькуляційних одиниць не обчислюється.
За енергосистемою калькулюється повна собівартість відпущеної споживачам електричної та теплової енергії. Вона включає: виробничу собівартість енергії на електростанціях; витрати на генерацію, транспорт та розподіл енергії в електричних та теплових мережах; витрати на утримання апарату енергосистеми та вартість покупної енергії від блок - станцій та суміжних енергосистем.
Завдання:Відобразити господарські операції у виробничій організації на рахунках бухгалтерського обліку. Відповідно до облікової політики, облік матеріалів ведеться за обліковими цінами (із застосуванням рахунків 15 «Заготівля та придбання матеріальних цінностей» та 16 «Відхилення вартості матеріальних цінностей»); облік готової продукції за неповною фактичною собівартістю:
| Зміст | Дт | |||
| 1. | Отримано матеріали від постачальників договірна вартість без ПДВ, нормативна (вчена) вартість матеріалів |
|||
| 2. | Відбито різницю між фактичною та нормативною вартістю (див.п.1,2) | 16 | 91/1 | 600 |
| 3. | Списано матеріали на виробництво продукції | 20 | 10 | 14100 |
| 4. | Наприкінці місяця списано відхилення в оцінці матеріалів: Відпущених у виробництво Проданих матеріалів |
|||
| 5. | Оприбуткована готова продукція з виробництва за неповною фактичною собівартістю |
|||
| 6. | Реалізовано готову продукцію покупцям, вартість без ПДВ, Вставлено рахунок покупцю (відбито виторг від продажу) з ПДВ |
|||
| 7. | Визначити фінансовий результат від продажу продукції (див.п.5,6), якщо Сума загальногосподарських витрат Сума комерційних витрат |
Список літератури
1.Нелюбова Н.М., Глущенко О.В. «Облік витрат, калькулювання та бюджетування в АПК: Навчальний посібник для вузів» 2008р.
2. Кузьміна М.С. «Облік витрат, калькулювання та бюджетування у галузях виробничої сфери: Навчальний посібник для вузів» 2007р.
З. Хамідулліна, І. Чорних «Організація обліку витрат за центрами відповідальності» 2010р.
4. Керімов В.Е. «Облік витрат, калькулювання та бюджетування в окремих галузях виробничої сфери: Підручник для вузів Вид. 5-те/6-е» 2009р.
5. Алімов С.А., Маслова І.А., Попова Л.В. «Облік витрат, калькулювання та бюджетування в окремих галузях виробничої сфери: Навчально-методичний посібник для викладачів, студентів та аспірантів» 2007р.
6.В.Б.Івашкевич «Бухгалтерський управлінський облік» 2008р.
за дисципліною: Облік витрат, калькулювання та бюджетування в окремих галузях виробничої сфери
ВСТУП
У разі ринкової економіки основний метою діяльності підприємства є досягнення максимальної прибыли. Всі інші цілі підпорядковані цій головній задачі, оскільки прибуток є основним і джерелом коштів для подальшого зростання інших показників.
Оскільки економічний результат виробництва у загальному вигляді визначається різницею доходу від продажу продукції (робіт, послуг) та витрат за їх виробництво та збут, важко переоцінити важливість аналізу витрат та управління ними на підприємстві.
Управління витратами – засіб досягнення підприємством високого економічного результату. Воно не зводиться лише звуження витрат, але поширюється попри всі елементи управління.
За останні роки вітчизняна наука та практика управління витратами суттєво просунулася вперед, використовуючи досягнення економічно розвинених країн із ринковою економікою.
Актуальність проблеми зумовлена тим, що величина основних видів ресурсів, що витрачаються, на виробництво продукції значною мірою впливає на ефективність виробництв, величину прибутку та рівень рентабельності. Тому, підприємства, використовувані різноманітні види ресурсів матеріальні, трудові, технічні та інших., необхідно ефективно ними управляти, аби знати, як вони пов'язані друг з одним, які приймати рішення підвищення віддачі від застосовуваних ресурсів, оскільки рівень їх використання безпосередньо впливає на величину витрати.
У теоретичній частині контрольної роботи розкривається зміст понять «витрати», «витрати», «собівартість», «бюджетування», «калькулювання»; наводиться перелік законодавчих актів, що визначають нормативну базу обліку витрат; розкривається сенс основних принципів обліку витрат, всі методи обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.
Мета практичної частини контрольної роботи - розрахувати та скласти бюджет продажів, бюджет виробництва та на його основі зведений розрахунок собівартості продукції за статтями калькуляцій та за асортиментом. За основу для розрахунків взято умовне підприємство, яке купує у постачальників рибу-сирець та випускає морожену рибну продукцію. Відповідно до облікової політики, визначення витрат кожного виду продукції, всі непрямі витрати розподіляються пропорційно частці прямих матеріальних витрат. Приклад дає загальне уявлення про механізм бюджетування як про технологію фінансового планування. Це завдання визначає першу стадію бюджетного процесу - складання зведеного бюджету майбутнього періоду, і третю стадію - план-факт аналіз виконання бюджету. Спочатку формують план випуску продукції протягом року - це основа бюджету, «навколо» нього та її основі формуються все бюджеты. Знаючи кількість та асортимент продукції можна, застосовуючи норми та розрахункові величини, розрахувати потребу у виробничих, складських площах, основних засобах, інвентарі, матеріалах; визначити кількість та вартість трудових ресурсів, суми податків, що сплачуються, і так далі. Результат першої стадії бюджетування – визначення величини запланованого прибутку.
Під бюджетуванням розуміється вся сукупність управлінських процесів, які забезпечують життєвий циклбюджету. Основним інструментарієм переведення цільових планових показників у систему бюджетування вважаються механізми бюджетів.
Плановий підхід до управління підприємства дозволяє виділити кілька рівнів планування, що відрізняються між собою термінами та ступенем точності даних. Зазвичай виділяють три рівні: стратегічний, тактичний та оперативний.
1) Стратегічне планування є довгостроковим (5 - 7 років) і найменш точним. При його підготовці застосовуються гіпотези та експертні оцінки. Головне завдання такого плану є визначення основних напрямів розвитку компанії.
2) Тактичне планування проводиться на 3 - 5 років і має більш високу точність розрахункових даних. При підготовці використовуються аналітичний та статистичний апарат, уточнені дані, експертні оцінки, які раніше закладені при стратегічному плануванні. У практиці тактичне планування становить бізнес-плани підприємств.
3) Оперативне планування має період - 1 рік із розбивкою по місяцях. Під ним зазвичай розуміється бюджет підприємства. Він повинен мати найвищу точність планових даних, уточнених за результатами минулого року.
Саме третій рівень (оперативне планування) і є основою бюджетування, а два попередні є його джерелом.
Бюджетування – це:
1) процес складання фінансових планів та кошторисів.
2) технологія, призначена для вироблення та підвищення фінансової обґрунтованості прийнятих управлінських рішень.
Бюджет - це і заплановані фінансові кошториси, і прогнозовані обсяги залучення зовнішніх фінансових ресурсів (кредитів та інвестицій), умови їх отримання і т. п. підприємства чи фірми, фінансове, кількісно певне вираження результатів маркетингових досліджень, і виробничих планів, необхідні досягнення поставлених цілей.
Відповідно бюджетування - це процес розробки, виконання, контролю та аналізу фінансового плану, що охоплює всі сторони діяльності організації, що дозволяє зіставити всі понесені витрати та отримані результати у фінансових термінах на майбутній період загалом та за окремими підперіодами.
Основним об'єктом бюджетування є бізнес. Не підприємство чи фірма, саме бізнес як вид чи сфера господарську діяльність. Як об'єкт фінансового планування можуть виступати виробництво, і збут продуктів одного або кількох видів, відокремлені територіально, технологічно або сегментами ринку. В одній компанії одночасно може існувати кілька видів бізнесу, що переплітаються та взаємопов'язані один з одним технологічно, організаційно, фінансово. Бюджетування дозволяє управляти фінансами та виробництвом, як окремого бізнесу, так і підприємства в цілому, визначаючи набір видів бізнесу, терміни та напрямки реструктуризації тощо.
Бюджетування застосовується до багатьох об'єктів:
1. підприємства чи підприємству загалом,
2. окремому структурному підрозділу (бюджет відділу, цеху, дільниці тощо);
3. програмі робіт чи функції управління (бюджет комерційних витрат, бюджет продажу тощо),
4. окремому контракту чи проекту,
5. спеціально виділеним центрам обліку (центри прибутку, центри витрат, тощо).
При постановці бюджетування як процесу важливо вибрати об'єкт бюджетування.
Центри витрат - первинні виробничі та обслуговуючі одиниці, які характеризуються однаковістю функцій та виробничих операцій, подібним рівнем технічної оснащеності та організації праці, спрямованістю витрат. Їх виділяють як об'єкт планування та обліку витрат з метою деталізації витрат, посилення контролю та підвищення точності калькулювання.
Центр витрат може співпадати з організаційною одиницею (цехом, відділенням, ділянкою, бригадою, фермою) або бути підрозділом, що входить до складу цієї одиниці. Основою виділення центрів витрат є єдність використовуваних основних засобів та обладнання, виконуваних операцій чи функцій.
Ступінь деталізації центрів витрат залежить від трудомісткості ведення обліку та можливостей ефективного використання інформації, що отримується.
Центри витрат відрізняються від місць виникнення витрат тим, що є групування витрат в аналітичному обліку за окремими операціями, роботами (процесами), функціями всередині виробничих підрозділів.
Угруповання витрат за центрами витрат представляє складову частину системи калькулювання, та її найкраще вести у єдності з калькуляційним обліком.
Калькулювання - визначення витрат у грошової форми виробництва одиниці чи групи одиниць виробів, чи окремі види виробництв.
Калькулювання - це сукупність прийомів обліку витрат за виробництво і обчислення собівартості готової продукції.
Процес калькулювання складається з трьох етапів:
Обчислення собівартості всього обсягу випущеної продукції
Обчислення собівартості кожного виду продукції
Обчислення собівартості одиниці виробленої продукції.
Центри фінансової відповідальності (ЦФО) – організаційні підрозділи, що знаходяться під управлінням єдиного керівника. Це таке угруповання витрат, яке дозволяє поєднати в одному обліковому процесі місця виникнення витрат: виробництво, ділянку, бригаду, ферму з відповідальністю керівників, що їх очолюють (менеджерів). Таким чином, це сегмент діяльності всередині організації, на чолі якого стоїть відповідальна особа, яка приймає рішення.
При формуванні організаційної структури організації для кожного центру відповідальності повинні бути визначені права та обов'язки, в яких передбачається коло вирішуваних самостійно питань та самостійність у прийнятті управлінських рішень (наприклад, регулювання технологічного процесу, за внутрішніми і зовнішніми витратами). Водночас визначаються межі, поза якими центр відповідальності повинен передавати інформацію вищому центру, або надавати її для колегіального прийняття управлінських рішень.
Завантаження...
